Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

Але всі ці недотепні аргументи Сег-Гарбора доводять тільки його дурну звичку пишатися своїм розумом, і ця звичка в ньому здається ще більш гідною осуду, коли врахувати, що він людина зовсім не вчена й знає тільки те, що сам перейняв у сонця й у моря. Кажу ще раз: вона свідчить тільки про дурну й нечестиву пиху та про огидний сатанинський бунт проти велебного духівництва. Адже думку, ніби Йона попав до Ніневії, обминувши мис Доброї Надії, висловив один католицький священик у Португалії як ще один яскравий доказ того, що з Йоною справді сталося чудо. І так воно й було. А крім того, такий високоосвічений народ, як турки, й досі вірить у історичну розповідь про Йону. А в Гаррісовій збірці подорожей є повідомлення одного англійського мандрівника з шістнадцятого сторіччя про турецьку мечеть, збудовану на честь Йони. В тій мечеті була чудесна лампада, що горіла без оливи.

84

МЕТАННЯ ПЕРЕКИДЬКИ

Щоб віз чи карета котилися легко й швидко, їхні колеса змащують мастилом; для цієї ж мети деякі китобої роблять те саме зі своїми вельботами: намащують їм днище. Нема сумніву, що ця процедура аж ніяк не може зашкодити, а перевагу може дати неабияку: адже вода й жир взаємно відштовхуються, — до того ж жир — речовина ковзка, і роблять це для того, щоб човен краще ковзав по воді. Квіквег дуже вірив у таке мастіння човна, і ось одного ранку, невдовзі після того як ми розійшлися з німецьким судном «Юнгфрау», він заходився коло цього діла з надзвичайним завзяттям. Заліз під свій вельбот, підвішений над бортом, і почав старанно втирати в днище лій, наче хотів домогтися, щоб на лисому кілі суденця виросло волосся. Здавалося, що його змушує до тієї роботи якесь передчуття. І те передчуття не забарилося справдитись.

Перед полуднем помітили китів; та як тільки «Пеквода» спрямували до них, кити повернулись і кинулись навтікача швидко й безладно, ніби Клеопатрині галери при Акціумі.

Проте човни все ж рушили в погоню, і Стаб летів поперед усіх. Тештіго, напруживши всі сили, нарешті спромігся всадити в кита один гарпун; але загарпунений кит навіть не спробував поринути, а плив і плив на поверхні з іще більшою швидкістю. Такий безперервний натяг гарпунної линви неминуче мусив раніше чи пізніше вирвати гарпун із рани. Отож конче треба було або добити кита-втікача списом, або змиритись із утратою його. Але підтягти вельбот упритул до його боку не було ніякої змоги. Що ж лишалось?

З-поміж усіх дивовижних способів та вивертів, усіх штук та фокусів, усіх незліченних хитрощів, до яких так часто доводиться вдаватись китобоєві-ветеранові, нема дивовижнішого за той незрівнянний маневр списом, що його називають «метання перекидьки». Ні шпага, ні палаш у руках найдосвідченішого фехтувальника нездатні на такі чудеса. Удаються до цього способу тільки тоді, коли кит уперто тікає; найдужче вражає та відстань, через яку неймовірно влучно кидають списа з суденця, що стрімголов летить уперед, та ще й шалено розгойдується і підстрибує на хвилях. Весь спис, тобто дерев’яне держално разом зі сталевим вістрям, має довжину десять-дванадцять футів, і держално в нього помітно тонше, ніж у гарпуна, й зроблене з легшого матеріалу — з сосни. До нього прикріплено не товстий, але досить довгий шнур, який називають «смиком»; за той шнур можна підтягти списа назад після кидка.

Та перше ніж оповідати далі, треба відзначити, що хоча й гарпун можна метнути «перекидьки», як спис, але це роблять дуже рідко, а коли роблять, то не завжди успішно, бо гарпун проти списа важчий і коротший, і під час метання це стає відчутною перешкодою. Тому, перше ніж метати гарпун «перекидьки», треба як правило, підтягтись до самого кита.

А тепер погляньте на Стаба: завдяки своїй веселій вдачі, самовладанню й незворушності в найскрутнішому становищі, цей чоловік був ніби створений для того, щоб переважати всіх у цьому способі метання. Погляньте: ось він стоїть, випростаний, на носі човна, що мчить уперед, стрибаючи по хвилях. Кит, що тягне його за собою, пливе в рунистій білій піні футів на сорок попереду. Стаб легко маніпулює довгим списом: двічі-тричі позирає вздовж нього, щоб пересвідчитися, чи він зовсім прямий, тоді, посвистуючи, бере в одну руку змотаний кільцями «смик» — затискає вільний кінець у жмені, а решту тримає так, щоб шнур міг безперешкодно розмотуватися. Потім, тримаючи держално списа кінцем проти пряжки свого пояса, націлюється в кита, неквапно опускає той кінець нижче, водночас піднімаючи вістря вгору, аж поки зброя стає прямовисно, добре збалансована, кінцем держална на долоні в нього, стримлячи вістрям на п’ятнадцять футів угору. В цю хвилину він трохи нагадує циркового жонглера, що балансує на підборідді довгою жердиною. А ще за мить — різкий, невловний поштовх; блискуча криця, описуючи прегарну круту дугу, перелітає через сорок футів білої піни, і ось вона вже тремтить, уп’явшись китові у вразливе місце. Тепер кит, замість іскристої води, пускав вгору фонтан червоної крові.

— О, вибили йому чіп! — гукає Стаб. — Сьогодні велике свято, безсмертне Четверте липня! Всі водограї сьогодні мають бити вином! От якби це було старе орлеанське віскі, або витримане огайське, або чудове мононгахельське! Отоді, Тештіго, я б сказав тобі: «Підставляй під струмінь кухоль, братку, та й пустимо його по колу!» Так, так, ми б добрячого пуншику наварили з того струменя й хлебтали б живлющий трунок із цієї живої чаші!

Сиплючи такими жартами, Стаб знов і знов повторював свій віртуозний кидок, і щоразу спис вертався до хазяїна, ніби хорт на смику — до вправного ловчого. Та ось у змордованого кита почалися передсмертні корчі; гарпунну линву попущено, метальник списа перебігає на корму, схрещує на грудях руки й безмовно дивиться на агонію велетня.

85

ФОНТАН

Те, що цілих шість тисяч років — і ніхто не відає, скільки ще мільйонів років до того, — велетні кити по всіх морях пускали вгору свої струмені, скропляючи й зарошуючи сади морських глибин, немов якісь поливальниці; і що за кілька останніх сторіч тисячі китобоїв не раз побували зовсім близько від китового фонтана, спостерігаючи