Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пісня Алабами 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Алабами"

225
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісня Алабами" автора Жиль Леруа. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Пісня Алабами» була написана автором - Жиль Леруа, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Пісня Алабами" в соціальних мережах: 

Роман Жіля Леруа «Пісня Алабами» написаний від особи Зельди Фітцджеральд, дружини Френсіса Скотта Фітцджеральда. У 20-х роках ці двоє були найталановитішою і найвідомішою парою в США, що існувала «поза межами». Він — видатний письменник, вона — його доля, суперниця, муза, а також і «злий геній», як вважали деякі. Але Жіль Леруа у своїй книзі переконливо довів, що саме Зельда була жертвою, а Френсіс Скотт — її багаторічним нещадним катом.
У 2007 році ця книга принесла авторові Гонкурівську премію — найвищу літературну нагороду Франції.

«Зельда Фітцджеральд… Усякий, хто читав «Ніч ніжна», знає, ким стала ця жінка для свого чоловіка. Вони були надзвичайно різними. Зельда — дочка аристократів-південців, її батько був головою Верховного суду, обидва діда — сенаторами. А Френсіс Скотт — син збіднілих вихідців з Ірландії, який кинув Прінстонський університет незадовго до випускних іспитів. Перша красуня Алабами — і нікому не відомий молодший лейтенант з амбіціями великого письменника. Їм судилося полюбити одне одного, і в цій любові був незмінно присутній присмак безумства і античної трагедії…»

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 54
Перейти на сторінку:
Жіль Леруа
Пісня Алабами



Крістіанові Бешьє

Прийшов на баль, то танцюй.

Анрі Картьє-Брессон
Двадцять хвилин до півночі

Він із тих, що ховаються, щоб красти, вбивати, обманювати, любити, гратися. А я мусила ховатися, щоб писати. Мені було лише двадцять років, коли я потрапила під вплив — під владу — ненабагато старшого від мене чоловіка, якому закортіло орудувати моїм життям, проте зробив він це дуже погано.

Частина перша
Паперові ляльки
Вояцький баль
1918, червень

Наше сонне містечко зненацька наповнили тисячі парубків, переважно з убогих родин, їх відірвали від власних плантацій, ферм і крамниць і призвали з усіх наших південних штатів, тоді як їхні офіцери, котрим щойно присвоїли звання у військових училищах, походили з Півночі, з Великих озер і прерій (відколи скінчилася Громадянська війна, у містечку ще ніколи не було стільки янкі, казала моя матінка).

Такі молоді, такі хоробрі, ті сміхотливі вояки відразу зчинили в нас неабиякий галас і розсипалися вулицями, неначе зграї птахів із блакитним, сірим або зеленим пір'ям, декотрі були зі сріблястими або золотавими чубчиками, у декого були зірки за хоробрість чи строкаті орденські планки, — та всі ті птахи, і рядові, й офіцери, і сепаратисти, й аболіціоністи, що нарешті об'єдналися, якщо не помирилися, незабаром мали вирушити в далеку дорогу через океан до старої Європи, якою ми ще не марили у снах, та це був континент, який викликав у нас підсвідому тривогу, був невідомістю, що змушувала складати голову на чужій війні.

Та хоч і боялися вони, проте цього не показували. На вулицях, на летовищах, що були розкидані довкола містечка, у військових таборах відбувалися балі. (Авжеж, цікава річ, та тільки пояснити це було неможливо: жодне місто масштабів Монтгомері не було оточене такою кількістю аеродромів. І ось наше кумедне містечко призначили розсадником для хлопчаків, які мали піти в бій, — «у вогонь», казали вони, «на діло».)

Ще й досі вчувається мені їхній завзятий галас: гордовитий тупіт їхньої ходи, їхні загонисті вигуки, дзенькіт їхніх келихів, наче ті двадцять тисяч хлопчаків становили одне велетенське тіло, наче вони стали титаном із гарячковим пульсом, де в жилах нуртує адреналін і шалено скипає життєва снага. Враження було таке, ніби неминуча небезпека і певність тих, що поруч, так само приголомшених та несамовитих, так само смертних, як і вони самі, робили цих молодиків ще більшими шибениками та дітлахами й додавало їм ейфорії.

Хтозна, як ставилися вони до нас, південних красунь: може, ми здавалися їм бджолами, що набридливо дзижчать у вухах, може, кліткою з колібрі чи галасливими папужками. Єдине, задля чого ми жили, чого ми чекали щодня, уставши з ліжка, був новий міський баль, а такі щасливі дівчата, як я ото, котрих батьки не тримали замкненими у хаті, — гулянки у «Кантрі-клубі» чи в офіцерському клубі в Шерідані.

Звісно ж, батько намагався зачинити мене вдома, поки в містечку було те військо. Цей блідий і ніяковий службовець, який суворо дотримувався законів і вкладався спати разом із курми, звісно ж, уважав усе те вояцтво стадом грубого бидла, насильниками й зарізяками. Проте моя матінка Мінні, дякую їй, дозволила мені піти на баль до «Кантрі-клубу», узявши з мене обіцянку повернутися до півночі й більше не відвідувати жодного балю в будь-якому домі. І вона чекала на мене до пізньої пори, не спала, а я повернулася майже опівночі.

Лейтенантові Фітцджеральдові був двадцять один рік, і талантів у нього було чималенько. Він умів пречудово танцювати усі модні танці, навчив мене їздити на коні трюхцем по-турецькому й покатав на аероплані; він писав оповідання, які незабаром будуть друкуватися скрізь, він певен був того; він був чепурний і вишуканий, володів французькою — завдяки тому знанню він і став піхотним лейтенантом після навчання у Прінстоні, бо франкофони мали привілей, що дозволяв їм доскочити офіцерського звання, — та, головне, він був чепурний і елегантний, умів триматися як денді. Його мундир був пошитий у братів Брукс у Нью-Йорку. Носив він не обмотки, а високі чоботи солом'яної

1 2 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Алабами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Алабами"