Читати книгу - "Нічний цирк"

Дівчинка супиться й переводить погляд на блискучий годинник, що похитується в променях теплого світла.

Її очі примружуються, зосереджуючись на віддзеркаленнях опуклого годинника, а потім погляд втрачає сфокусованість і зупиняється на чомусь, що знаходиться далеко за годинником, далеко за межами потяга.

Дівчинка починає розгойдуватися, очі заплющуються, і дитина падає горілиць. Прибамбас смикається вперед, і йому вдається підхопити сестру, перш ніж вона опиниться на підлозі.

Селія допомагає вкласти дівчинку на одну з оксамитових лавиць біля столу, а тим часом на полиці в порцелянове горнятко самостійно наливається чай, напій парує й міцно заварюється.

Крихітка кліпає, дивиться на люстри так, наче вперше їх бачить, а потім повертається до Селії та бере горнятко з чаєм.

— Боляче, — жаліється дитина.

— Мені шкода, люба, — заспокоює її дівчина. — Гадаю, твої здібності стають сильнішими й придушувати їх дедалі важче.

Крихітка киває й тре скроні.

— Розкажи мені все, що ти бачила, — просить фокусниця. — Геть усе. Мене не турбує, якщо щось видається безглуздим. Просто опиши.

Дівчинка уважно вивчає свій чай і врешті каже:

— Я бачу вогонь. Спочатку це вогнище, але... більше, ніж наше, і казанка немає. Наче весь внутрішній двір у вогні, неймовірний галас, і так спекотно, і... — Крихітка змовкає й заплющує очі, намагаючись зосередитися на картинках у пам’яті. — Ти теж там. Ти і ще хтось, і, схоже, іде дощ, а потім тебе вже немає, але ти досі там, і я не можу це пояснити. А потім там з’являється Бейлі, не під час пожежі, я думаю, а пізніше.

— А який вигляд має той «хтось»? — цікавиться Селія.

— Чоловік. Високий. Він у костюмі і, мені здається, у капелюсі-котелку. Важко сказати.

Селія на мить кладе голову на руки, а потім каже:

— Якщо це той, хто я думаю, я точно знаю, що він зараз у Лондоні, тож, можливо, усе станеться не так швидко, як тобі здається.

— Ні, швидко, я впевнена, — заперечує Крихітка.

— Ти завжди мала труднощі з визначенням часу видінь. Ти ж сама кажеш, що твій друг теж там буде, а спочатку жалілася, що його тут немає. Кри, це може статися за кілька тижнів, місяців чи навіть років.

— Але ми маємо щось зробити, — вигукує дівчинка, гупаючи горнятком по столу. Чай застигає, не розлившись на розгорнуту книжку, наче оточений невидимою стіною. — Щоб бути готовими, як ти й казала.

— Я робитиму все, що зможу, аби цирк не загинув у вогні. Зроблю його вогнетривким, наскільки це можливо. Цього буде достатньо на перший час?

Хвильку подумавши, Крихітка киває.

— Добре, — радіє Селія. — За кілька годин ми вже будемо на місці. Обговоримо всі деталі пізніше.

— Зачекай, — каже Прибамбас. Увесь цей час він сидів на спинці лавки й не встрявав до розмови, а тепер повертається до Селії. — Я маю запитання, поки ти нас не нагнала.

— Яке? — питає ілюзіоністка.

— Ти казала, що нам не збагнути масштабів того, що тут відбувається, — починає хлопчик.

— Можливо, я не зовсім точно висловилася.

— Це ж гра, чи не так? — питає Прибамбас.

Селія дивиться на нього, і на устах повільно розквітає сумна усмішка.

— Щоб зрозуміти це, тобі знадобилося шістнадцять років, — каже вона. — Я чекала від тебе більшого, Бамбасе.

— Я вже давно це підозрюю, — виправдовується хлопчик. — Не так-то й просто побачити те, що ти приховуєш, але останнім часом я дещо назбирав. Ти була не такою пильною, як зазвичай.

— Гра? — перепитує Крихітка, озираючись на брата й Селію.

— Як шахи, — погоджується Прибамбас. — Цирк — це гральна дошка.

— Не зовсім, — виправляє фокусниця. — Усе не так однозначно, як у шахах.

— Усі ми граємо в гру? — не розуміє дівчинка.

— Не ми, — пояснює брат. — Вона й іще хтось. А решта... Хто ми? Додаткові фігури?

— Усе геть не так, — каже Селія.

— Тоді як? — сердиться хлопчик.

Замість відповіді чарівниця уважно дивиться йому в очі.

Прибамбас деякий час не відводить погляду, а Крихітка спостерігає за ними двома. Урешті-решт хлопчик кліпає, і на обличчі в нього з’являється здивований вираз. Малий переводить погляд на черевики.

Селія зітхає й звертається до двійнят.