Читати книгу - "Нездоланний"

– Що ти робиш?

– Перевіряю свої симптоми. Лікар дав мені нічогенький такий списочок.

– Скільки ти вже їх перевірив?

– Мені ще залишились пам’ять, зір, мовлення, слух, мислення та контроль над емоціями.

– Ти вже успішно пройшов контроль над емоціями. Досить вражаюче, як для чоловіка, який служив в армії. А тепер назви мені трьох відомих вихідців з Оклахоми, якщо ми вже це робимо.

– Звісно, Міккі Ментел. Джонні Бенч. Джим Торп. І бонусні двоє: Вуді Гутрі та Ральф Елісон.

– З твоєю пам’яттю все гаразд. – Вона відійшла назад до ванни і підняла два пальці. – Скільки?

– Два.

– Із зором у тебе також усе гаразд.

– Це не дуже точний тест.

– Гаразд, стій на місці та скажи мені, хто виготовив цю ванну.

Він глянув униз і побачив маленькі, не надто чіткі літери біля зливу.

– «Америкен Стендард», – сказав він, бо вже знав на це відповідь.

– Твій зір у порядку, – сказала вона.

Тоді вона щось тихенько прошепотіла.

– На літаку? – перепитав він. – Я тільки за!

– Слух у нормі. Це поза сумнівом. Яке найдовше слово у «Ґеттісбурзькій Промові»[29]?

– А це який симптом?

– Мислення.

Він замислився.

– Їх три. Усі складаються з одинадцяти літер[30]. Принцип, поле бою та освячений.

– А тепер процитуй перше речення. Уяви, що ти виступаєш на сцені.

– Лінкольн у той час хворів на віспу. Ти це знала?

– Це не те.

– Я знаю. Це додатковий бонус із моєї пам’яті.

– Ми вже перевіряли пам’ять. Пригадуєш? Зараз ми перевіряємо мовлення. Продекламуй перше речення.

– Тип, який створив компанію «Ґетті Ойл»[31], був нащадком того типа, на честь якого назвали місто Ґеттісбург.

– Це також не те.

– Я знаю. Це лише загальні знання.

– Це навіть не симптом.

– Воно має стосунок до пам’яті.

– Ми перевірили пам’ять давним-давно.

Тоді він сказав голосно, наче актор:

– Вісімдесят і сім років тому наші батьки створили на цьому континенті нову націю, зачату в дусі свободи і віддану принципу рівності всіх людей.

У ванній кімнаті це прозвучало добре. Вона надавала його словам резонансу і створювала відлуння.

Він продовжив, уже голосніше:

– Тепер ми вплутані у велику Громадянську війну, яка й перевірить, чи зможе ця нація, чи будь-яка інша нація, створена таким же чином і віддана тим самим ідеям, усе це витримати.

Вона запитала:

– Твоя голова вже не болить?

Він відповів:

– Майже.

– Що означає, що біль іще є.

– Він уже слабшає. У цьому не було нічого страшного.

– А лікар сказав інакше.

– Професія медиків набула дуже полохливого характеру. Вони тепер усі дуже обережні. Жодного пригодницького духу. Я пережив цю ніч. І тому мені не потрібне обстеження.

Ченґ заперечила:

– Я рада, що він був саме обережним.

Ричер нічого на це не відповів.

Тоді до їхнього номера зателефонував Вествуд і повідомив, що люди, які займалися для нього бронюванням квитків, замовили місця на рейсі авіалінії «United», єдиному прямому рейсі того дня. Але поспішати їм не було потреби, бо літак вирушав пізнього ранку. Тож вони попросили в сервісі обслуговування номерів, щоб каву їм принесли зараз, а сніданок – рівно через годину.

Коли в Сан-Франциско ще був початок ранку, у Материному Спочинку день уже був у самому розпалі. Не через різні звички в міських та сільських мешканців, а через часові зони.