Читати книгу - "Дивний світ"

Я відчував, що вирішується доля походу, але боявся втручатись, щоб не зіпсувати справу. Та ось Квалі підійшов до мене і спитав, скількох воїнів я візьму з собою.

Я сказав.

— Вибирай, — мовив Квалі. — Тепер кожний хоче пливти з тобою…

— Як же ти добився цього?

— Пояснив великий закон мисливців джунглів, — відповів молодий негр. — Сказав, що великий хижак — гірше бельгійський чиновник… Обіцяв, що кожен одержить стальний ніж, десять доларів і штани.

Я згодився.

Через годину — пліт виплив на широку гладь озера. Воно виявилось глибоким. Навіть поблизу берега довга жердина не діставала дна.

Я гляну у бінокль на наш табір. Він уже спорожнів. Очевидно, Персі й носильники теж вирушили в дорогу.

Почало припікати сонце. Ми натягли тент і полягали під ним. Я продовжував оглядати поверхню озера і темну смугу берега.

В одному місці ми попливли широким покрученим протоком вглиб очерету. Джонсон і я стояли з готовими до пострілу карабінами, Двадцять пар очей напружено вдивлялись у ліс тонких бурувато-зелених стебел і вузького загостреного листя.

Нестерпна спека пекла шкіру, ставало важко дихати, перед очима спалахували райдужні кола. Протік то звужувався, то розширявся. В зелених стінах, що оточували його, не було видно жодного вилому.

Напруження, що охопило нас при вступі в очерет, почало слабнути, як раптом…

Квалі, що стояв на носі плоту, остерігаючи, підняв руку. В цю мить ми відчули неймовірно бридкий сморід. Водночас в очереті щось важко затріщало. Гребці вихопили весла з води і відступили до середини плоту. Далі все замигтіло, як у стрімкому фантастичному сні…

В стіні очерету з'явився широкий вилом, а в глибині його, метрів за десять від берега, важко підвелося щось величезне, схоже на гігантського крокодила. Його блискуча луска відливала золотом і зеленню. Велетенська багрова паща широко розкрилась, оголивши два ряди зубів-кинджалів. Відштовхнувшись могутніми перетинчастими лапами, потвора стрибнула до плоту, але промахнулась і важко гепнулась у зарослі. Залунали постріли. Джонсон вистрілив тільки раз і випустив усю обойму туди, де тріщав очерет.

Не встиг я перезарядити карабін, як очерет розсунувся, і величезне тіло тиранозавра стрибнуло у воду. Раніше ніж ящір встиг пірнути, Джонсон двічі вистрілив. Пліт здригнувся, і на носі появилася величезна лапа з кривими кігтями, а потім голова хижака.

Тріснули нейлонові канати, і наш корабель почав розпадатися. Але потвора була вже важко поранена, втрачала силу. Квалі сунув їй у пащу важке весло. Щелепи закрились, весло затріщало. Ящір на кілька секунд завмер в єдиноборстві з людиною. Джонсон знову вистрілив двічі. Голова чудовиська зникла під плотом.

— Все, — сказав Джонсон і опустив карабін.

Я не повірив:

— Зараз появиться знову!

— Все, — повторив старий мисливець. — Кінець… по одній розривній кулі в кожне око…

— Ви зіпсували череп, — вирвалося в мене.

— Щоб він не зіпсував вашого, — посміхнувся Джонсон. Ми почекали кілька хвилин, але ящір не появився. Поки негри лагодили пліт, ми з Джонсоном опустили на дно стальну кішку. Глибокий протік перевищував тут тридцять метрів.

Я був у відчаї. Вбити сучасного тиранозавра і втратити його!..

— Може, випливе, — намагався втішити мене Джонсон. Але на це годі було розраховувати.

— До чого ж не пощастило, — з досадою вимови; я. — Адже нічого не зосталося, крім подряпин на колодах плоту.

— Трошки зостався, — заперечив Квалі. — Візьми, начальник…

І він простягнув мені уламок весла. В мокрій деревині стирчав гострий конічний зуб, завдовжки близько десяти сантиметрів.

Ми вирушили назад. Коли пліт минав вилом в очереті, в ніс знову вдарив незвичайний сморід.

— Треба заглянути в його лігво, — зауважив Джонсон, і перший вистрибнув на берег.

Я збирався стрибнути й собі, коли зненацька зарослі затріщали.

— Стопі — крикнув Джонсон, піднімаючи штуцер. «Ще один тиранозавр», — промайнуло у мене в голові. Але мисливець уже опустив зброю.

— Скоріше сіті! — вигукнув він. — Тут є маля. Візьмемо його живцем!

Чорні воїни підхопили сіті та зв'язки нейлонових шнурів і кинулись в очерет.

Маля виявилось майже триметровою тварюкою, вкритою золотисто-коричневою лускою. Побачивши людей, ящір підвівся на задні лапи, Але стрибнути він не встиг. У повітрі свиснули гнучкі ласо, і потвора була повалена на спину. Втім, молодий ящір розірвав частину Шнурів. Проте тут пішли в хід сіті, і ми відчули, що перемагаємо.

В цю мить ящір розкрив пащу і тужливо закричав. Його заклик почався свистом, а перейшов у квакання.

Чорні мисливці завили від захоплення.

— Чому вони так радіють? — спитав я у Квалі.

— Вони тепер знай, хто був голос злий дух. Раптом з глибини зарослів залунав заклик у відповідь. Могутнє шипіння й свист змінилися лютим нявчанням.

— Ще один дорослий ящірі — закричав Джек. — Швидше, поки він далеко.

Негри поволокли молодого хижака до плоту. Зовсім близько почулись шипіння і квакання. Але малюк не міг відповісти: його паща була надійно закручена нейлоновим шнуром.

Ще кілька зусиль, і молодий ящір був прив'язаний до бамбукового плоту. Знову пролунав голос дорослого тиранозавра, але вже далі — ящір віддалявся у протилежний бік.

— Повний вперед! — скомандував Джек. Негри дружно змахували веслами і голосно співали про Нашу перемогу.

Надвечір плоти причалили до берега поблизу табору. Ми всі падали з ніг від утоми, але потрібно було думати не про відпочинок, а про надійне приміщення для нашого полоненого. Грати металічних кліток знаходилися в головному таборі. Я вирішив викликати табір по радіо. На мій подив, радіопередавача на місці не було. Вартові пояснили, що його забрав великий білий, Ух, як вони називали Персі Вуффа.

Вихватка Персі розізлила