Читати книгу - "Прекрасні катастрофи"

Сер Едвар Імлійс чхнув підряд сімнадцять раз, і від того його настрій тільки погіршав: чхання не розважило губернатора, воно не дало йому найменшої полегкості. Сер Едвар Імлійс хвилин з п’ять тяжко роздумував про гірку долю колоніального губернатора, ніяк не наважуючись вилізти з-під своїх перин на світ божий. Він вирішив сьогодні ж надіслати безпосередньо на острів, поминаючи віце-короля, свою доповідну записку про поліпшення побуту колоніальних губернаторів і про їх винагороду під час страйків, демонстрацій, повстань і інших неприємностей колоніального життя. Водночас йому спало на думку подати проект утворення державної асоціації скляних промислів, об’єднаних під високою рукою самого губернатора. Вікна серові Едварові били за цей рік уже вчетверте, і доцільність такої асоціації в колоніальних країнах стверджувало саме життя.

Сер Едвар Імлійс нарешті наважився й подзвонив.

Двоє служок, давно вже чекавши на цей дзвінок, ту ж мить з’явилися з-за дверей з туалетом губернатора.

Але сер Едвар Імлійс відхилив простягнуті йому штани й наказав негайно ж до ліжка покликати» його першого секретаря. Перший секретар, Нат Віртл, з’явився рівно через три хвилини. За цей час двоє служок уже обклали губернатора цілою батареєю пляшок з гарячою водою.

— До послуг, сер, — сповістив Нат Віртл про свій прихід. — У приймальні чекає тридцять чотири чоловіки відвідувачів і троє делегатів від демонстрантів. Сьогоднішня демонстрація, сер, домагається…

— Стривайте, Віртл, — спинив його сер Едвар, — делегатів ви можете прогнати втри, навіть учотиришия. Є справи далеко важливіші. Ви подзвоните зараз у об’єднання хазяїв і фабрикантів міста Пешавара, до містера Ідлдудла, президента склярської контори. Ви перекажете йому, що з міркувань вищої політики я пропоную негайно ж задовольнити всі вимоги склярів.

— Слухаю, сер.

— І скажете йому, щоб заробітна плата склярам була підвищена на десять процентів проти їхніх вимог. Ви чуєте, Віртл?

— Так, сер.

— Ідіть же негайно!.. Бр-бр-бр, — загарчав сер Едвар, скинувши дві ковдри з пір’я какаду[50]й хапаючись за свої губернаторські штани.

Батарея пляшок з гуркотом покотилася на підлогу.

За якихось півтори-дві години туалет сера Едвара був закінчений, він випив кофе і готовий був розпочати прийом. Склянка гарячого кофе зігріла його, і він нарешті перестав тремтіти та цокати зубами.

Потім він підійшов до телефону і викликав об’єднання хазяїв та фабрикантів міста Пешавара.

— Ідлдудл? Йес! Дайте містера Ідлдудла… Містер Ідлдудл, ви одержали мій наказ? Чому ж ще й досі не поставлено шибки в мої вікна?.. Відмовляються?.. Чорт забирай! Ви надміру експлуатуєте ваших склярів, містер Ідлдудл! їхні вимоги цілком законні… Так, так, це вам кажу я, губернатор!.. Ви повинні негайно ж ліквідувати ваш конфлікт. Дайте їм двадцять процентів… Що? Солідарність із загальним страйковим рухом? Чорт забирай, яке їм діло до загального страйкового руху!

Сер Едвар з серцем жбурнув трубку й накинувся на ні в чому не повинного Ната Віртла.

— Потрудіться, сер, дати наказ, щоб негайно ж затопили в камінах. Реквізуйте також усі ковдри в колоніальних магазинах і позапинайте вікна. Чи ви хочете, щоб я тут замерз! Ви забуваєте, що зараз осінь! Прийому сьогодні не буде.

І сер Едвар поспішно ретирувався до ватерклозета — єдиного теплого місця на цілий його палац, бо він був без вікон і гірський вітер там не гуляв. Туди ж він наказав подати йому вранішню кореспонденцію.

Сер Едвар розташувався на стульчаку, обставленому з усіх боків відрами з окропом. Двоє служок міняли відра кожні п’ять хвилин.

З величезної купи вранішньої кореспонденції сер Едвар вибрав насамперед невеличкий пакетик, позначений печаткою його старого приятеля й колеги — губернатора Бомбея сера Грегора.

В своєму дружньому листі сер Грегор сповіщав, як проходить його тренаж до осіннього матчу з регбі. Цей тренаж проходив цілком задовільно, і сер Грегор був цілком певний за свою перемогу, тим паче, що всі його партнери були молодші від нього чином і, певна річ, не зможуть перемогти свого начальника: ось уже п’ятнадцять літ, відтоді, як він став губернатором, сер Грегор вигравав на всіх матчах Бомбея. Далі сер Грегор скаржився на свої страйки, демонстрації та інші колоніальні неприємності. Сер Едвар пропустив цей докучливий абзац. У третьому абзаці він прочитав спогади сера Грегора про його юнацькі роки, які (спогади) виникли в зв’язку з приїздом його старого друга й товариша юнацьких років, сера Овена Прайса, терапевта. Сер Грегор повідомляв, що сер Овен відбув до Пенджабу, і рекомендував його серові Едварові як виключно цікаву й шановну фігуру. Сер Грегор просив сера Едварда, якщо виникне якась потреба з боку сера Овена, всіма засобами посприяти тому. В четвертому абзаці сер Грегор запрошував сера Едвара на осінній матч. Сер Едвар вирішив їхати неодмінно і негайно ж звелів Натові Віртлові про це відписати серові Грегорові.

Після листа сера Грегора довелося ознайомитися з вранішнім рапортом начальника військової залоги. В цьому рапорті повідомлялося, що банду повстанців, яка втекла була за Мардан у гори, цілком ліквідовано. Після короткого бою за Нурійським кряжем, у якому солдати його величності виявили себе героями, цілу банду в кількості шістдесяти чоловік полонено і під конвоєм відправлено до Мардана. До Мардана, проте, з цілої банди доведено тільки одного чоловіка, — решта зникла невідомо де… Проте комендант залоги, полковник Дубл, запевняв сера Едвара в тому, що він може бути цілком спокійний за цих п’ятдесят дев’ять чоловік — вони вже ніколи не турбуватимуть спокою не тільки північного Пенджабу, а й взагалі цілого світу… Як вірний християнин, сер Едвар, перечитавши ці рядки, побожно перехрестився.

Після цього полковник Дубл сповіщав ще кілька дрібниць. Він писав про трус в околицях міста, про тисячу арештованих під час трусу, про смерть десятьох в’язнів у повстанській тюрмі від зовсім невідомих причин, бо на їхньому тілі так і не лишилося ніяких знаків насильства. Писав про приборкання південних сіл, похваляючи високу якість останньої партії запальних снарядів, надісланих з острова. Наприкінці полковник Дубл нагадував серові Едварові про справи