Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Мамі додому висилали телеграми, з короткими новинами про себе і двічі Степан попросив бабусю покликати Людмилу Василівну додому, щоб доньки змогли поговорити з матір'ю по телефону. Віра Хризонівна була не в захваті від цього, але Людмилу Василівну кликала на домовлений день і час обидва рази. Потім, по телефону, вона йому виказала, що вже все селище гуде, що він одружується з Ларискою Ільченко, а вона втомилася це заперечувати. Степан сказав, що найближчі три місяці він буде у відрядженні і точно ні з ким не буде одружуватись, а там — побачить, чим спровокував шквал обурення бабусі. Під кінець словесного потоку вона висловила йому побажання знайти “прийнятнішу кандидатуру”, бо ця — з поганою генетикою… Степан сказав, що його — не краща, і закінчив розмову.

Тетяна таки познайомилася з “тими самими” хлопцями на гідроциклах. Як Степан і думав — сини високих посадовців. Вони самі прийшли до них ввечері знайомитися — сміливі, він випив із хлопцями пива і вони почали приєднуватися до них у розвагах на воді. Їздили рибалити, просто купались і дуркували, влаштовували перегони на гідроциклах декілька разів, було п’ять команд. Степан був з Ларисою, а Тетяна з Єгором — симпатичним блондином, з яким у неї виникла взаємна симпатія, але дівчина не мала ілюзій стосовно їхнього подальшого спілкування, чудово розуміючи прірву між ними. І коли Тетяна встигла такою стати? Єгор був сином великої “шишки” з митниці, а вона… Про це не варто навіть говорити. Все, що вона сказала хлопцю про себе, так це те, що вона зі звичайної родини, що ще неповнолітня, що вчиться у школі, живе у Київські області. Він зрадів, бо вчився в Університеті Шевченка, запропонував зустрітися в Києві, коли почнуться заняття, написав їй свій мобільний і телефон квартири, в якій жив… Тетяна усміхалась і нічого не обіцяла. Він жартома казав, що почекає, доки вона виросте. Тетяна заливалася сміхом, намагаючись приховати свій сум — порожні обіцянки дані на пляжі під зоряним небом — не вірила. Доки вона підросте, у нього вже цілий загальний зошит буде заповнений контактами інших дівчат з якими у нього "вийшло". Він сердито насуплював брови і казав, що “він не такий”, а Тетяна знову заливалася сміхом. Ага, не такий. Зошитів буде два...

Липневі ночі плавно перетекли у серпневі, сповнені особливим дурманом і чим більше Лариса і Степан були разом, тим більше хотілося ще. Дні йшли і час їхньої “відпустки” добігав кінця… Лора звикла, що він не відповідає їй на зізнання, намагалася не казати, але вони все одно зривалися з її губ у моменти найвищої насолоди і вона сердилася сама на себе за цю свою слабкість.

А ще була Таїса, котра рвалась у гості. Лишались одні-єдині вихідні — 9 і 10 серпня, і вона подзвонила Степану та заявила, що вони приїдуть. Восьмого числа вранці у Лариси почався цикл, вона дістала з сумки і хотіла почати нову пачку протизаплідних пігулок, але Степан сказав, що у цьому немає необхідності — він скоро їде і не застане її овуляцію, тому ризику “когось зробити” у них нема, але якщо хоче — може починати… Просто сказав і поїхав у справах, це останнім часом стало його щоденним ритуалом. Слова Степана нагадали їй про скору розлуку і вона проплакала до обіду.

На обід він не приїхав, чим змусив Ларису нервувати. Повернувся близько п’ятої години. На подвір’я за ним заїхало ще одне авто — яскраво-червоний седан Audi А6 1996 року. З-за керма вийшла Таїса і, щось весело щебечучи, взяла Степана під руку, ігноруючи свого чоловіка, котрий діставав сумки з багажника червоного седана. Побачивши яскраву блондинку через вікно — Лариса завмерла. Сьогодні п’ятниця. Тобто, гості будуть ночувати цю ніч точно, а, можливо, і наступну у них… Біля Тетяни була вільна кімната. Стало так сумно… у неї — місячні, Степан — останні дні в країні, і вона не зможе бути з ним… Сльози самі полилися з очей. Лариса лягла у ліжко й підігнула ноги, було відчуття, що весь світ проти неї… Саме у такому стані її і знайшов Степан. Він сів на край ліжка і погладив їй спину. Вона схлипнула.

 — Що трапилося, мАла? — він спробував її розвернути до себе, але вона скрутилася ще більше.

— Нічого…

— Нічого. Що ж, добре. А у нас гості.

— Я бачила…

— Наядо, — він ліг поруч і обійняв її зі спини, — розкажи мені, що саме тебе засмутило? Таїса? Я зараз можу відправити їх назад.

— А вона потім буде вважати, що я проти твого спілкування з ними? Хай буде…

Степан розвернув її до себе і поглянув в очі повні сліз.

— Чому ти плачеш?

— Я не знаю… У нас лишилося лише декілька днів… а я… в мене…

— МАла, — він поцілував її солону від сліз щоку, — якщо ти думаєш, що твої місячні мене зупинять — ти ДУЖЕ помиляєшся.

Вона недовірливо поглянула на нього. Те, що він не збирається змінювати звичний перебіг ночей їй сподобалось, але...

— Ти скоро їдеш…

— Їду, це правда. Але знаєш... в машині, доки чекав Вадима з Таїсою, переглянув свій графік — у мене буде можливість приїхати на кілька днів у вересні і, можливо, в жовтні, — він усміхнувся і поцілував її в губи, — повір, я буду шукати можливість зустрітися з тобою хоч на короткий проміжок часу.

Лариса прикіпіла до нього поглядом, ніби запитуючи поглядом чи це правда.

— Наядо, мені теж складно. Я навіть не хочу думати про те, що скоро ти не будеш поруч.   

Пригорнувшись до його грудей, Лариса невдовзі заспокоїлася. За дверима чулося бурчання Таїси і голос Тетяни, котра виступала в ролі “адвоката”.

— Не виходять — значить зайняті, — безапеляційно казала менша сестра.

— То може їх якось прискорити? — обурювалася Тая.

— Прискорити? Це жарт? Поспіх доречний лише при ловах бліх, шановна. Ваша кімната — нагорі, двері ліворуч. Можете занести свої речі, поки що, — сказала Тетяна і почувся сміх Вадима.

— Дитино, скільки тобі років? — Таїса була шокована тоном і словами дівчини.

— На горщик ходжу самостійно, але, як каже Роман, повна кримінальна відповідальність ще мені не світить.