Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

я лаври великого Євтимія чернець, і рече: "Це ж бо, брате, ти з того монастиря, що я". І почав багато розповідати мені про святого Євтимія на користь мені, і так пожиточними розповідями та солодкою своєю бесідою нагодував душу мою та й відпустив мене з миром. Невдовзі збулося проречення блаженного Киріяка, раптово померли начальники єресям і розпалася єретична сила, і припинилася міжусобна війна на правовірних. Тоді Киріяк, без печалі бувши, вийшов із печери святого Харитона і знову пішов на безмов'я у Сусаким у дев'яносто дев'ятий рік життя свого, і безмовний був там вісім років. Я ж бо, знову побажавши побачити святоліпне лице преподобного і насолодитися солодкою бесідою його, прийшов ув обитель Сукійську і, знайшовши там учня його Івана, пішов із ним у Сусаким до блаженного Киріяка.

Коли ж наблизилися ми до того місця, зустрів нас лев превеликий та страшний, його ж побачивши, вельми злякався. Іван же, учень святого, уздрів, що я жахнувся, й рече: "Не бійся, брате Кириле, є ж бо цей лев послушником отця нашого і не шкодить братії, яка до нього приходить. Лев же, побачивши, до ми йдемо до старця, відступив із дороги. Уздрівши мене, отець Киріяк сказав: "Це брат монастиря мого Кирило до мене прийшов", — і був мені радий. Учинивши молитву, сіли, бесідуючи, і каже йому про мене учень його Іван: "Отче, брат Кирило, побачивши лева, вельми злякався". Рече ж до мене старець: "Не бійся, дитино Кириле, того лева, бо зі мною пробуває і мале це зілля стереже від кіз диких". Бесідуючи, повідав мені багато про великого Євтимія і про інших пустельних отців, що жили добродійно, також повелів поставити мені пригощення. Коли ж ми їли, прийшов лев і став перед нами, і встав старець, дав йому окрайця хліба, кажучи: "Іди стережи зілля!" Мені ж рече: "Чи ж бачиш, дитино, цього лева? Не тільки стереже зілля, але й розбійників та варварів звідсіля відгонить; не раз-бо люди нападали на вбоге місце це, і проганяв їх лев". Я ж, чуючи це, дивувався й прославляв Бога, що покорив диких звірів, як овець, угодникові своєму. Пробув же в нього один день і немале навчання від нього прийняв. Назавтра сотворив молитву, подав мені благословення і відпустив мене з миром, повелівши учню своєму провести мене. Вийшовши, побачив лева, що на дорозі лежав і дикого козла їв, і стали, не сміючи дорогою йти повз нього. Він же, побачивши, що ми стоїмо, покинув здобич свою і зійшов з дороги, доки не поминули його.

Місце, на якому преподобний жив, було сухе й безводне і колодязя не мало; викопав же блаженний між каміння яму і зібрав у неї взимку воду, і досить йому було на потребу й на поливання зела проздовж усього літа. Якогось року, липня місяця, була спека велика, висохла вода, між каміння зібрана, і печалився святий на безводді. Звів тоді очі до неба й помолився, кажучи: "Боже, що напоїв ти в пустелі спраглий Ізраїль, подай мені і пустелі цій трохи води, необхідної для потреби убогого мого тіла". І тоді з'явилася мала хмара над Сусакимом, де жив, і впав дощ довкола кліті його, і наповнив йому всі ями, що були поміж камінням — так Бог невдовзі послухав раба свого.

Праведно буде й корисно (каже письменник цього житія той-таки Кирило) і це тут сказати, що мені учень блаженного Киріяка отець Іван оповідав:

"Коли ходили ми пустелею, показав мені одне місце, кажучи :"Це поселисько блаженної Марії". Просив його, щоб розповів мені про неї. Він же почав мені повідати. "Було, — каже, — в якомусь часі, ішли ми з другом моїм, братом Парамоном до отця Киріяка. Глянувши ж, побачили здаля якусь постать, що стояла і гадали, що якийсь то є пустельник. І рушили до нього, бажаючи йому поклонитися. Коли ж прийшли до того місця, він тоді від нас сховався. Були ми страхом і жахом наповнені, гадаючи, що лукавого духа побачили, і стали на молитву. Після молитви поглянули туди й сюди і знайшли печеру в землі. І збагнули, що то не дух лукавий, а якийсь раб Божий є, і сховався він перед нами. Прийшли ми до печери і просили його із заклинанням, щоб явився нам, і хай не позбавить нас молитов своїх та пожиточної бесіди. І почули з печери відповідь таку: "Якої від мене хочете користі? Жінка я є грішна й проста". І запитала нас, кажучи: "Ви куди йдете?" Відповідаємо їй: "Ідемо до отця Киріяка-відлюдника. Але повідж нам, Бога ради, яке є ім'я і життя твоє, і звідки ти, і з якої причини прийшла ти сюди?" Вона ж відповіла: "Ідіте тепер, ідіте, а коли повертатиметься, розповім вам". Ми ж клялися, кажучи, що "не відійдемо, доки не почуємо від тебе імені й життя твого". Вона ж, бачачи, що не хочемо відійти, почала із печери, не являючись до нас, оповідати про себе таке:

"Я звуся Марія, була псалмочитальниця при церкві Христового Воскресіння, і багатьох диявол справляв на мене. Злякалася, щоб не бути провинною від чиїхось поганих помислів та звад і докласти гріхи до гріхів моїх, помолилася Богу старанно, щоб звільнив мене від гріха і таких зваб. Якось, замилувавшись серцем від страху Божого, пішла в Сілоам і набрала посудину води, взяла й кошика моченого бобу та й вийшла вночі із святого міста і, поклавшись на Божу поміч, пішла в пустелю. Бог же благозволив довести мене сюди і вже вісімнадцять років тут живу і, за благодаттю Божою, не зменшилось у мене води й бобів у кошику аж до сьогодні. Але молю вас, ідіте тепер до отця Киріяка і довершуйте свою службу; коли ж повертатиметеся, відвідайте мене, вбогу".

Це почувши, пішли до отця Киріяка і звістили йому все, що чули від блаженної Марії. Отець же Киріяк здивувався і каже: "Слава тобі, Боже наш, стільки таємних святих маєш, не тільки чоловіків, але і жінок, що служать Тобі таємно! Але ідіте, діти мої, до угодниці Божої і що скаже вам, бережіть". Верталися ж бо ми від отця Киріяка, прийшли до печери блаженної Марії і покликали, кажучи: "Рабо Божа, Маріє! Це прийшли за повелінням твоїм". Але не було відповіді. Вступили ж у печерний вхід, учинили молитву, і не відповіла нам. Зайшли ж у середину печери і знайшли, що упокоїлася в Господі. Від святого тіла її великі пахощі виходили, але