Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Які гучні слова, - він витер обличчя від крові, дивлячись з під лоба. – А як же договір?

Бажання стукнути його ще раз посилилося.

- До біса договір, - коли справа стосується моїх людей плювати я хотів на правила і якісь договори.

- Всі ви так говорите, - глумиться він, обходячи мене кругом, направляючись до своєї старої колимаги. - От тільки де твоя сучка? Де вона?

Повернувся і побачив, що автобуса і слід простив. Розпитав, що це був за автобус у перехожих, і ледве не вибухнув від злості. Вона додому поїхала! Додому, до зграї Рената! От же я телепень! Їй нема куди бігти окрім як додому – прямо в руки зграї Рената. Вони з нею таке зроблять, що вчорашній перевертень здасться просто невинною овечкою. Подзвонив Кирилу, щоб брав машину: перевертнем за нею не побіжу, по запаху можуть вирахувати. Так хоч є шанс, що порушення території ніхто не помітить.

- Брате, ми, правда, це зробимо? А як же правила? Що якщо вони приїдуть до нас? - Кирило нервував, я ж учив його, що не можна порушувати територію іншої зграї.

Я всіх їх цьому вчив, а зараз сам порушую власні правила. Лаючись натягнув привезений ним одяг, жаліючи що мало прописав Івану й тому мисливцю, за те що вони це допустили. Хоча десь в середні знаю, що винуватий у всьому цьому тільки я. Мені треба було або вбити її, коли була така можливість, або захищати до кінця. Проблема в тому, що я не впевнений чи хочу й того, чи іншого.

- Поїхали! - наказав йому, злячись на себе самого.

Впевнений тільки в одному: я не можу просто відпустити її, не зараз, коли знаю, як небезпечно їй перебувати поруч з іншими перевертнями. Ще пощастило, що зі зграї Рената її досі ніхто не знайшов. Увімкнув плеєр із записом допиту і прикрив очі, поки Кирило вів машину.

Прослухав кілька разів, дедалі більше заводячись. Роздратування на себе, цього дурня капітана і на неї тільки збільшилось. За те, що вона навіть не подумала прийти першим до нас, а пішла до цих ідіотів. Що б там не казав і хотів вірити Діма, вона не брехала. Люди не можуть так брехати. Звір затих, наче перед бурею, його затьмарили власні думки й переживання.

- Уже в місті, - відвернув мою увагу Кирило, коли ми переїжджали міст.

- Знаєш куди їхати? - запитав, знімаючи навушники та переводячи дух.

Відчинив вікно, щоб відчути запахи цього міста. Пахло людьми, відходами та каналізацією, як і в будь-якому подібному місті.

- Марго вбила адресу в навігаторі, - махнув рукою на прилад хлопець, неабияк нервуючи, - зараз прямо, а потім...

Запахи змінилися, і я різко відчув знайомий.

- Звертай, - наказав йому, коли ми з'їхали з мосту.

- Але… - спробував він заперечити, але я йому не дав.

- Швидко! - ми з'їхали праворуч, майже на безлюдну вулицю і далі рухалися за запахом.

Коли під'їхали до кільцевої, різко зупинилися від вовчого виття. Моє нутро напружилося, звір упізнав його, це виття, це була вовчиця, моя вовчиця. Загнана в кут, перелякана і, можливо, зла - все це він почув у її витті, поставивши мене в замішання.

- Це Дарина? - здивовано запитав Кирило.

Мені ж знесло голову настільки, що я висунувся у вікно і завив у відповідь, що повторив вузькоокий, скоріш за все раді сміху

- Брате, тільки не розповідай іншим, що ми справді це робили, засміють же! – повідомив він, продовжуючи сміятись.

- Їдь швидше! - проричав лише на нього, підганяючи.

З машини вистрибнув ще на під'їзді до її будинку й одразу зрозумів, що все погано. Домофон виламаний, і схоже зовсім недавно. Та й Дарина точно тут була, але потім увійшла в будинок. Слід за запахом піднявся сходами на верхній поверх, потім коридором підійшов до потрібних дверей й зупинився всього на мить.

 Можливо я збирався подзвонити, не пам’ятаю, вона скрикнула і я зніс чортові двері забувши про них тієї ж миті. Якісь чоловік і жінка кричали, я не міг і не хотів розібрати що. Дарина сиділа на підлозі в нетямущому стані. Щока була червоною, майже малиновою, від сліду удару. Зі скроні повільно капала кров на брудне волосся і подерту куртку. На щоках блищали доріжки від сліз, а серце так калатало в її грудях, що заглушало все, навіть власні думки. Тоді я вперше зрозумів, що не брехав чи перебільшував, мисливцю. Я насправді уб’ю любого, хто причинить їй шкоду, чого б це мені не коштувало, навіть власного життя.