Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Та я відчула щось таке. Тому спробувала заспокоїтися, як могла. – Убито кивнула дружина.

– Хазяїне, – подав раптом голос домовик, – ніяково мені говорити таке, проте допомога нам потрібна. Я сам нічого не зрозумію, та тільки від тебе досі таким жахіттям несе, що аж тіпає трохи... Щось змінилося в тобі. Може, Каргіни і могли б допомогти. Або заморські чаклуни, на кшталт Гао. Подивитися б їм тебе…

У словах домовика був явний сенс. Навіть більше, ніж він сам думає. Після своєї подорожі до минулого атлантів, я справді відчував щось дивне. Думки, яким після стресу належало текти мляво й неквапливо, гасали в голові, мов шалені. І це навіть не прискорене сприйняття від клану Гао на мене діяло. До нього вже звик. Мені думалося набагато швидше, ніж раніше. Адже, поки Парамон перестав говорити свою думку, я вже вирішив. Принагідно проаналізувавши варіанти допомоги від Каргіних, Гао, мою їм подяку у відповідь, а також пригадавши деякі намітки щодо облаштування нашого з Дашею життя в цьому магічному світі. Але найнезвичайніше полягало не в прискореному мисленні. Я відчував, ніби всередині мене, десь у льоху підсвідомості, з'явилося щось. Поки що воно ніби було згорнутим в клубок зародком, і я не відчував від нього небезпеки, але сторонній підселенець у мою голову дуже лякав.

– Згоден, Парамоне. Далі можеш не продовжувати. – Не дав я домовити його думку. – Я теж вважаю, що варто перевіритись. Краще бути передбачливим, коли справа стосується хріні, що охороняється майже сотнею вищих магів давнини.

***

Духи ніколи не мовчать. Так само як і нерухомість, мовчання неприємне жителям інших планів буття. Так, їхній спосіб висловлюватися важко назвати мовою в людському розумінні. Втім, як і в розумінні більшості магів. Але випромінювані духами кожну мить вібрації різної частоти та інтенсивності нічим не гірші за будь-яку людську мову. Найчастіше – набагато інформативніше та виразніше. Тож, мовчання для духів нестерпне. Адже з огляду на те, що для більшості з них час – досить абстрактна річ, то завмерти і замовкнути хоч на мить буде все одно, що розчинитись у нескінченності.

Тому, коли серед ночі тисячі духів, що оточують Газіні Самеді, спадкоємця клану Барона Суботи, раптом різко стримали свої «голоси» – Архонт здригнувся. На його пам'яті такого точно ніколи не було. Так, поодинокі випадки «мовчанки» можливі. Наприклад, коли молодий і слабкий дух намагається сховатися від більш сильного родича, зливаючись із енергетичним тлом духовних планів. Але в свиті Архонта не було слабких духів. Більше того, були й такі, що могли знищити більшість сучасних чаклунів! І навіть вони замовкли. Астрал пронизала одна, єдина для всіх ідея. Страх. І наймогутніші духи прагнули злитися з потоками Астралу нарівні з дрібними сошками.

Газіні сформував намір, щедро приправив його силою – і запустив до Астралу. Це була думка, звернена до тисяч і тисяч духів. Йому треба було знати, що сталося. Хто чи що так налякало сонми безтілесних.

Але нічого розумного (якщо можна говорити про розумність в контексті істот, що пояснюються безладними образами) він дізнатися не міг. Тільки страх і заклики бігти кудись подалі, ховатися. У той же час, усі доступні Архонтові навички, магічні техніки та проста інтуїція говорили, що тікати нікуди не треба, небезпеки немає. І вже напевно, її немає тут і зараз. Тому подібна поведінка духів хвилювала подвійно.

Зрештою, камерунець уже не сподівався на якісь виразні пояснення, коли стародавній і дуже могутній дух звернувся до Газіні. На людську мову ім'я духа можна було перекласти, як Сухий Палець. Як це зазвичай і буває у спілкуванні з безтілесними, в розум чаклуна «постукався» імпульс у вигляді зім'ятих образів. І Самеді впустив цей імпульс. Щоб тут же опинитися в Астралі, який з'явився перед ним острівцем у морі холодної темряви, що коливалась.

Хвилі темряви, від яких несло чимось нестерпно-давнім, первісним, захльостували маленький острівець. Але йти було не можна. У голові Газіні бився птах-думка від вірного Сухого Пальця. Він твердив «чекай… чекай… чекай…». Незрозуміло, на що саме треба було чекати, але досвідчений шаман знав, що такі питання ставити марно. І він напружив усі свої сили, намагаючись утримати своє тонке тіло на цьому острівці, не будучи викинутим у реальність або поглиненим цією холодною темрявою.

– Чекай… – Думка відстукувала ритм разом із серцем чаклуна.

– Чекай… – Вітер, що піднявся на острівці, так і норовив здути саме «Я» мага, віднести його в жахливу невідомість.

– Чекай… – Ця хвиля затьмарила собою все. Вона піднялася вище за всіх інших, нависла над Газіні та островом, вище, ніж хмари. Якби вони були у цьому світі. Неспішно і невблаганно хвиля насувалася на мага, нависаючи зверху, змушуючи відчути свою нікчемність.

– Дивись... – Новий мислеобраз пронизав хребет чаклуна блискавкою. І Архонт раптом побачив, що це не хвиля.

Над ним нависав втілений жах. Гидота, саме існування якої паплюжило будь-який вимір. «Завершувач» – ось як назвав його Сухий Палець. Реальність Астрала не витримувала навіть тіні цієї тварі, тремтячи, виходячи тріщинами і перетворюючись на небезпечну, ненадійну місцевість навіть для Газіні.

Відчуття власної нікчемності перед цією істотою різануло болючіше, ніж жертовний ніж, яким виконували його Підпис Самеді. Мага пригнічувала давнина, міць, непохитність цього... бога? Демона? Чи просто втіленого божевілля?..

А духи раптом ніби з глузду з’їхали. Їхнє неприродне мовчання закінчилося. І в розум чаклуна ринули тисячі образів, почуттів, вдарила какофонія похмурих емоцій та відчуттів. Страх, смерть, безумство, хаос. Перекручення самої природи світобудови.