Читати книгу - "Воно"

— Щось я тебе не розумію, тату, — сказав Річі, боячись, що все він таки второпав.

— Два бакси.

— Два бакси за весь моріжок? — скрикнув Річі голосом пораненого. — Це ж найбільший газон у всьому кварталі! Господи, тату!

Вент зітхнув і знову підібрав свою газету. Річі побачив заголовок на першій шпальті: «ЗНИКНЕННЯ ХЛОПЧИКА ВИКЛИКАЄ НОВІ ПОБОЮВАННЯ». Він мелькома подумав про дивний фотоальбом Джорджа Денбро — але то безперечно була галюцинація, а якщо навіть і ні, то те було вчора, а зараз сьогодні.

— Гадаю, тобі не так вже й сильно хочеться подивитися ті фільми, як тобі спершу здавалося, — промовив Вент з-поза газети. За мить над її верхнім краєм з’явилися його очі, вивчаючи Річі. Роздивляючись його трішечки самовдоволено, якщо правду казати. Вивчаючи його так, як у покері гравець з каре вивчає понад віялом своїх карт опонента.

— Коли це роблять близнюки Кларки, ти даєш їм по два долари кожному.

— Так і є, — визнав Вент. — Але, наскільки мені відомо, вони не хочуть піти завтра в кіно. Або, якщо хочуть, у них, мабуть, є кошти на цей випадок, оскільки останнім часом вони не вигулькували, щоб перевірити стан забур’янення довкола нашої оселі. Ти ж, з іншого боку, бажаєш піти, але виявляєш, що не маєш для цього коштів. Той тиск, що ти його зараз відчуваєш у себе в животі, може бути від п’яти млинців і двох яєць, які ти з’їв на сніданок, Річі, або від того, що ти опинився в глухому куті, до якого я тебе упровадив. Знай-знай. — І очі Вента знову потонули за газетою.

— Він мене шантажує, — звернувся Річі до матері, яка їла сухий тост. Вона знову намагалася скинути вагу. — Це саме шантаж, я просто сподіваюся, ти це розумієш.

— Так, любий, я це розумію, — кивнула мати. — У тебе яйце на щоці.

Річі змахнув яйце зі щоки.

— Три бакси, якщо я все зроблю до того, як ви повернеться ввечері додому? — спитав він у газети.

Батькові очі вигулькнули на мить знову:

— Два п’ятдесят.

— Ox, чоловіче, — ойкнув Річі. — Ти як Джек Бенні.[375]

— Мій ідол, — сказав Вент з-поза газети. — Вирішуй, Річі, я хочу дочитати спортивні результати.

— Згода, — сказав Річі й зітхнув. Коли тебе тримають за яйця рідні, вони добре знають, як тиснути. Доволі сміхостайне це, якщо подумати. Косячи траву, він вправлявся у своїх Голосах.

7

Він закінчив спереду, ззаду й по боках близько третьої дня в п’ятницю і розпочав суботу з двома доларами та п’ятдесятьма центами в кишені джинсів. Майже збіса багатій. Він зателефонував Біллу, але Білл понуро сказав, що мусить їхати в Бенгор, проходити якісь логопедичні тести. Річі висловив йому співчуття, а потім додав своїм найкращим Голосом Заїкуватого Білла: «3-з-завдай їм т-т-там ч-ч-чортів, В-великий Б-білле».

— Т-твоїм л-л-лицем та до м-м-моєї с-с-сраки, — сказав Білл і поклав слухавку.

Потім він подзвонив Едді Каспбраку, але в Едді голос був ще пригніченішим, аніж у Білла — мати купила собі та йому цілоденний автобусний проїзний, сказав він, і вони збираються відвідати тіток Едді у Гейвені, у Бенгорі, і в Гемпдені. Усі три вони товсті, як місіс Каспбрак, і всі три самотні.

— Кожна щипатиме мене за щоку й казатиме, як я виріс, — сказав Едді.

— Це тому, що вони знають, який ти милий, точно як я. Я побачив, який ти милий, відразу ж, щойно з тобою познайомився.

— Ти інколи справжній гівнюк, Річі.

— Щоб когось упізнати, треба таких знати, Едсе, а ти знаєш їх усіх. Наступного тижня будеш у Пустовищі?

— Гадаю, що так, якщо ти з хлопцями будеш. Хочеш, пограємо у війну?

— Може. Але… ми з Великим Біллом маємо дещо тобі розповісти.

— Що?

— Насправді це історія Білла, так я думаю. Побачимося. Насолоджуйся своїми тіточками.

— Дуже смішно.

Третьому він подзвонив Стену Босу, але Стен впав у неласку в своїх батьків через те, що розбив суцільну віконну шибку. Він грався в летючу тарілку формою для пирога та зробив хибний віраж. Кото-строфа. Весь цей вікенд йому доведеться виконувати різні роботи вдома. І наступний вікенд, імовірно, також. Річі висловив співчуття і запитав, чи приходитиме Стен у Пустовище на наступному тижні. Стен сказав, що, мабуть, так, якщо батько не вирішить його замкнути чи ще щось.

— Йсусе, Стене, то ж усього лиш вікно.

— Йо, але велика шибка, — відказав Стен і повісив слухавку.

Річі хотів уже був піти з вітальні, але потім подумав про Бена Генскома. Погортавши телефонний довідник, він знайшов там Арлін Генском. Оскільки вона була єдиною леді серед чотирьох Генскомів у списку, він вирішив, що це й мусить бути номер Бена, і зателефонував.

— Я хотів би піти, але я витратив уже всі свої кишенькові гроші, — сказав Бен. Зізнався він у цьому пригніченим і засоромленим голосом — фактично, всі свої гроші він витратив на цукерки, содову воду, чіпси та сухі м’ясні палички.

Річі, котрий наразі купався в багатстві (і котрий не любив ходити в кіно сам), сказав:

— У мене повно грошей. Можу дати тобі під розписку.

— Йо? Справді? Ти це зробиш?

— Звичайно, — відповів Річі спантеличено. — Чому ні?

— Окей! — щасливо вигукнув Бен. — Окей, це чудово! Два фільми жахів! Ти казав, що один фільм про вовкулаку?

— Йо!

— Чоловіче, я люблю кіна про вовкулаків!

— Йсусе, Скирте, не намочи собі штани.

Бен розсміявся:

— Зустрінемося перед «Аладдіном», гаразд?

— Йо, чудово!

Річі поклав слухавку й подивився на телефон задумливо. Йому раптом дійшло, що Бен Генском самотній. І від цього він відчув себе ледь не героєм. Він насвистував, піднімаючись угору сходами по комікси, які можна буде почитати перед сеансом.

8

День був сонячним, вітряним і класним. Річі, пританцьовуючи, йшов по Централ-стрит до «Аладдіна», клацаючи пальцями та стиха наспівуючи «Рок-дрозда»[376]. Почувався він чудово. Похід у кіно завжди дарував йому приємне відчуття — він любив той чарівний світ, ті чарівні сновидіння. Йому шкода було всіх, хто мусив виконувати якісь нудні обов’язки у такий-от день — Білла з його мовною терапією, Едді з його тітками, бідного друзяку Боса Стена, який у такий день чиститиме сходи переднього ґанку або замітатиме гараж тільки за те, що та формочка для пирога, яку він кидав, замість майнути ліворуч, майнула праворуч.

У задній кишені в Річі сиділа його «йо-йо», він тепер її витяг і знову спробував змусити її «заснути»[377]. Це було вміння, якого Річі дуже жадав