Читати книгу - "Воно"

щось на кшталт зачіски «качача гузка». Іншим був оживлений автогонщик, якого грав Ґері Конвей[369]. Його повернув до життя нащадок Віктора Франкенштейна, котрий усі непотрібні йому частини згодовував алігаторам, яких тримав у підвалі. А ще в програмі: кіножурнал «МувіТон», де показували найновіші моди з Парижа і вибух найновішої ракети «Венгард»[370] на мисі Канаверал, два мультики «Ворнер бразерз», один мультик про Попая і один про Чіллі Віллі[371] (з невідомої причини Річі дико смішила шапочка Чіллі Віллі) та УРИВКИ З МАЙБУТНІХ ПОКАЗІВ. У майбутніх показах було обіцяно два фільми, які Річі одразу вніс до власного списку «мушу подивитися»: «Я вийшла заміж за монстра з дальнього космосу» та «Крапля»[372].

Бен під час сеансу сидів дуже тихо. Перед тим друзяку Скирта ледве не запопали Генрі, Ригайло й Віктор, а отже, Річі вважав, що саме через це той і був таким пригніченим. Утім, сам Бен зовсім забув про тих недоумків (вони сиділи внизу, перед екраном, тицяли одне в одного коробками з попкорном і галдикали). Причиною його мовчання була Беверлі. Її близькість була такою всеохопною, що він від цього почувався ледь не хворим. Його тіло раз у раз бралося сиротами, але варто було Беверлі бодай трохи посунутися на своєму сидінні, шкіра в нього гаряче спалахувала, як у тропічній лихоманці. Коли вона, тягнучись до попкорну, торкалася його руки своєю, його кидало в захоплений трепет. Пізніше він думав, що ті три години, які він просидів у темряві поряд з Беверлі, були найдовшими й водночас найкоротшими в його житті.

Річі, без поняття, що Бен перебуває в глибоких телячих муках любові, почувався чудово, як та цяцечка. За його реєстром, кращим за пару фільмів про Френсіса Говорючого Мула[373] може бути тільки пара фільмів жахів у кінотеатрі, де повно-дітей, що кричать і верещать у криваві моменти. Звичайно, він жодним чином не пов’язував те, що відбувається у двох малобюджетних картинах кінокомпанії «Америкен Інтернешенел пікчерз»[374], які вони тоді дивилися, з тим, що відбувалося в їхньому місті… не в той час, принаймні.

Побачивши в п’ятничному числі «Ньюз» рекламу подвійного суботнього «Шок-сеансу», він геть забув, як погано йому спалося минулої ночі та як він врешті-решт піднявся і ввімкнув світло у своїй стінній шафі, насправжки дитячий трюк, але він не міг і на крихту заснути, поки цього не зробив. Але вранці все знову здавалось нормальним… ну, майже. Він почав думати, що, можливо, у них із Біллом трапилась спільна галюцинація. Звісно, порізи у Білла на пальцях не були галюцинацією, але, може, він просто порізався об краї деяких аркушів в альбомі Джорджі. Доволі цупкий папір там. Цілком можливо. Крім того, нема такого закону, що змусив би його наступні десять років тільки й думати про це, авжеж? Нє-а! Отаким-от чином, після досвіду, який напевне змусив би будь-кого дорослого бігти шукати найближчого мозкоправа, Річі Тозіер прокинувся, добряче поснідав млинцями, побачив у газеті на шпальті «Розваги» оголошення про два фільми жахів, перевірив свої кошти, з’ясував, що їх трохи не вистачає («не існує» наразі було б точнішим визначенням), і почав чіплятися до батька, щоб той доручив йому якусь роботу.

Батько, котрий вийшов до сніданку вже одягненим у свій білий халат дантиста, поклав на стіл спортивний розділ газети й налив собі другу чашку кави. Батько був приємної зовнішності чоловіком з худорлявим обличчям. Він носив окуляри в сталевій оправі, мав невеличку лисину поза тіменем і мусив померти у 1973 від раку гортані. Він подивився оголошення, на яке показував Річі.

— Фільми жахів, — промовив Вентворт Тозіер.

— Йо, — підтвердив Річі, щирячись.

— Схоже, ти волієш піти.

— Йо!

— Схоже, ти можеш померти в корчах від розчарування, якщо тобі не вдасться побачити цих двох сміттєвих фільмів.

— Йо, йо, так і буде! Я знаю, що так і буде! Гаплииик!

Річі упав зі стільця на підлогу, вчепившись руками собі в горло, і висолопив язик. Це був традиційний химерний спосіб Річі вмикати свій чар.

— О Боже, Річі, чому б тобі це не припинити, будь ласка? — запитала мати від плити, де вона смажила йому пару яєць та пекла млинці.

— Оце так справи, Річе, — почав його батько, коли Річі повернувся на стілець. — Гадаю, я, мабуть, забув у понеділок видати тобі кишенькові гроші. Це єдина причина, яку я можу собі уявити, чому тобі знову потрібні гроші в п’ятницю.

— Ну…

— Пішли?

— Ну…

— Це надзвичайно глибока тема для хлопця з таким мілким розумом, — сказав Вентворт Тозіер. Упершись ліктем у стіл, а підборіддям собі в долоню, він роздивлявся на свого єдиного сина з виразом, що здавався глибоким захопленням. — І на що ж вони пішли?

Річі моментально запав у Голос Англійського Мажордома Тудлза:

— Ну, я витратив їх, господ’рю, хіба ні? Те-се, коржики та всяка така гниль! Моя частка зусиль у цій війні. Всі мусять робити власний внесок, щоби відбити тих кривавих гунів, хіба не так? Невеличка скрута, еге ж бо? Трохи сутужне становище, а що не так? Трохи…

— Трохи несосвітенного лайна, — проказав дружелюбно Вент і потягнувся по полуничний конфітюр.

— Звільніть мене від вульгарності під час сніданку, якщо ваша ласка, — сказала Меґґі Тозіер своєму чоловікові, підносячи на стіл яйця для Річі. А до Річі: — Я, між іншим, не розумію, навіщо тобі хочеться забивати собі голову таким жахливим сміттям?

— Ой, мам, — мугикнув Річі.

Зовні він був пригніченим, усередині торжествував. Він умів читати обох своїх батьків, як книжки, — добряче зачитані й дуже любимі книжки — і був упевнений, що отримає бажане: робочі завдання і дозвіл піти в суботу на денний сеанс у кіно.

Вент нахилився до Річі й широко посміхнувся:

— Гадаю, я маю для тебе потрібну мені справу, — мовив він.

— Правда, тату? — відгукнувся Річі й посміхнувся навзаєм… трішечки непевно.

— О, так. Ти знаєш наш моріжок, Річі? Ти знайомий з нашим моріжком?

— Дійсно, так, господ’рю, — сказав Річі, знову стаючи, чи то намагаючись знов стати, Тудлзом. — Трохи кошлатий, ой леле?

— Ой леле, — погодився Вент. — От ти, Річі, і виправиш цей стан.

— Я виправлю?

— Ти. Покоси його, Річі.

— Гаразд, тату, звичайно, — сказав Річі, але жахлива підозра зненацька розквітла у нього в мозку. Можливо, тато має на увазі не тільки галявину перед будинком?

Усмішка Вентворта Тозіера поширшала до хижого акулячого оскалу:

— Весь моріжок. О, дитино-ідіоте, плід мого лона. Спереду. Ззаду. По боках. А коли закінчиш, я перехрещу тобі долоню двома зеленими папірцями з подобизною Джорджа Вашингтона