Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 128 129 130 ... 192
Перейти на сторінку:
панночка почне вередувати.

— Вона його кохає, - сказав лагідно Фіндекано, — щасливчик Аркуенон… Добре, що деяким Нолдор таки таланить у житті на злість Морінготто і Судді.

— Але ми проб’ємося!

- І ніяк інакше, побратиме…

Ант дивився на свого воєводу з похмурим розумінням. Він пізнав землячку — Ейліан навіть була його далекою родичкою. Висока, сильна Нанде, вона зовсім не нагадувала ту, яку Ант називав про себе не інакше як gwartie[167]. Однак, його аtarinya знову засумує, і вся ця довга подорож пропаде марно. Ант ненависно блиснув очима. Цієї миті він убив би одну певну Телере, якби вона несподівано виникла за закрутом дороги.

Та закрут дороги вивів їх лише до першого поясу стін, оточених глибоченним ровом, заповненим водою. Міст було опущено, і вартові в багряних накидках з зорею Феанаро виструнчилися, вітаючи свого князя. Фіндекано відмітив, що Майтімо зберіг для всіх своїх воїнів подобу одностроїв, його ж власні лучники вже під час Дагор Аглареб одягалися, як хто забажає, дбаючи лише про те, щоб їхня одіж була кольорів Другого Дому. Можливо, подібні заходи дисциплінували військо, і князь Дор-Ломіну вирішив знову ввести для своїх воїнів накидки з гербом Нолофінвіонів.

За першим муром знаходилися господарчі будівлі, житловий пояс — за другим, а над усім цим гордовито підіймалися стіни осердя твердині — замок Маедроса. Майтімо, стривожений душевним станом Фіндекано, говорив без упину, оповідаючи про запаси їжі, про глибочезні колодязі, які їм довелося пробивати, щоб вийти на підземне джерело, про зброю, зброю і ще раз зброю, про порубіжні застави — про все, що завгодно, щоб відволікти побратима від важких дум.

В замку їх очікували — Майтімо послав вперед Морнемира. Фіндекано з охотою прийняв пропозицію відпочити з дороги, і паж-Синда провів його до покоїв, оздоблених гобеленами з Валінору. Це був покоїк для особливо почесних гостей, про що свідчило умеблювання і пишне ложе. Фіндекано з допомогою Анта стягнув з себе дорожнє вбрання, впав на те ложе і провалився в безодню.

Прокинувся він наступного ранку. Його не тривожили, хоча біля ложа лежав халат з оксамиту, темно-синій, все як годиться. Фіндекано загорнувся в нього, і вийшов через засклені дверцята у невеличкий дворик.

Там був басейн — вода злегка парувала. Роздумуючи над тим, яким чином в Гімрінгу підігрівають купіль, Нолофінвіон скинув халат і стрибнув у воду.

В басейні він був не сам — Фіндекано помітив це лише, коли виринув на поверхню. В дальньому кутку величенької купелі хлюпався зовсім молодесенький Нолдо. Помітивши чужого, він квапливо вибрався нагору, накинув халата — звісна річ темно-червоного, але нікуди не пішов.

— Ви приїхали з князем Нельяфінве? — спитав підліток, коли Фіндекано виліз з басейну, — ви з Другого Дому?

— Так і є, - відповів Нолофінвіон, зав’язуючи пояс халату.

— Тоді ви маєте знати Фіндекано Астальдо, князя Дор-Ломіну…

— Я Фіндекано…

— Ви?

Від несподіванки хлопчина трохи не звалився до басейну знову. Він різко відкинув з обличчя мокре волосся, і Астальдо остовпів від несподіванки.

На нього дивився Феанаро… Схожість була разючою — навіть Атарінке не був таким схожим на свого батька. Юний Феанаро, подібний до свого зображення, зробленого пані Нерданель… Очі молодика палали тим самим полум’ям, що і у Вогняного Духа. У Куруфінве-молодшого не було такого погляду — сірі очі п’ятого Феанаріона були якимись непрозорими, немов задимлене скло. Фіндекано не міг відвести очей від цього обличчя, переповнений спогадами і болем.

— Ви знали мого діда, — сказав молодик тихо, — говорять, що я на нього схожий…

— Тельперінкваро! — вирвалося у Фіндекано, — як же ти виріс…

Онука Феанаро він бачив лише один раз, коли Майтімо прийшов на зустріч з ним, до озера Ілін, несучи на руках небожа. Хлопчина був однолітком Ітарільде, і прибув в Ендоре в обозі Міnya Nosse. Його мати зосталася в Тіріоні — чи-то не змогла вирушити в дорогу, чи-то не захотіла. Стосунки її з Куруфінве були дуже складними, Фіндекано пам’ятав плітки, котрі стосувалися Арельде, до якої дружина Куруфінве ревнувала свого коханого.

— Виріс, авжеж, — мовив хлопчина, — а я вас не пізнав… Де ж ваші знамениті коси?

— О, розплів перед тим, як лягати спати, — відповів Фіндекано, котрий абсолютно цього не пам’ятав, — вітаю тебе, Тьєлпе[168]… Ти вже такий дорослий, аж страшно стає… Час тече, немов Геліон… А для чого ти мене шукав?

— Щоб віддати вам дар, належний за порятунок Великого Князя, — відповів Тьєлпе спокійнісінько, — я сам зробив його.

Побачивши здивоване лице співрозмовника, хлопчина пояснив з деякою зловтіхою:

— Для мене Великим Князем був і залишається мій старший вуй Нельяфінве Феанаріон.

Підліток явно очікував обурення, а то і нагінки, і тому видимо здивувався, коли Фіндекано мовив примирливо:

— Я поважаю твого родича, адже ми побратими… А щодо всього іншого, то Майтімо вирішив це по власній волі. Не в титулах честь певної особи, а в її справах. Твій вуй шляхетний і сміливий, шануй його, дитя моє…Він не став гіршим від того, що носить на голові мідний обруч замість золотого.

Тьєлпе помовчав трохи, тоді вирік:

— Мій батько говорить зле про вас — я не вірю. Говорить, що ви взяли з князя Нельяфінве обітницю зректися верховної влади над Нолдор, там, на Тангородрімі — я не вірю. Бо бачу, як князь Нельяфінве любить вас. У нього аж очі тепліють, коли він говорить — «мій Астальдо».

— Негоже засуджувати батька вголос, — обережно сказав Фіндекано.

— Батько Куруфінве, — сказав Тьєлпе спокійно, — видер мене з материних рук, а потім покинув в обозі. Я не був йому потрібним — він зробив це, щоб мамі було боляче. Якби не князь Нельяфінве — я б пропав… Він дбав про мене в дорозі, а потім… Потім він зник, і я став зовсім нікому не потрібним. Ви повернули мені найдорожчу особу в світі. Опісля мами, звісно… Але мама в Тіріоні, а князь Нельяфінве тут…

— Ти так у нього і живеш? — спитав Фіндекано розчулено. Він зрозумів, що Руссандол взяв на себе ще й виховання поки що єдиного небожа. Це було дуже схоже на Майтімо, котрий все життя когось виховував.

- Іноді їжджу до батька та вуя Тієлкормо, до Аглонової твердині… Іноді — до Маглорової брами, вуй Макалауре вчить мене співати… Іноді — до молодших Рудих, або до вуя Карністіро… Але живу тут — князь Нельяфінве сказав, що зробить з мене справжнього Нолдо. Він говорить, що у мене дуже великі здібності — майже як у самого князя Феанаро. Бачите цей басейн — його робили за моїми

1 ... 128 129 130 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"