Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Він влучив прямо в серце.

Потім Насіб сходив все-таки в кабаре, щоб подивитися на танцівницю, а також, щоб забути про мерця. Він сів за столик поруч з Тоніко Бастосом. Навколо танцювали. В сусідній залі, через коридор, ішла гра. Вже було досить, пізно, коли до них підсів Езекієл Прадо. Він тицьнув вказівним пальцем у груди Насіба.

— Мені сказали, що ви закохані в цю кривляку? — показав він на Різолету, яка танцювала з комівояжером.

— Закоханий? Просто я був з нею минулої ночі, оце й по всьому.

— Ну й добре, а то я не люблю заважати друзям. Але коли… Вона гаряча дівка, чи не так?

— А куди ж Марту, сеньйоре Езекієле?

— Вона зовсім збожеволіла, я навіть побив її. Сьогодні до неї не піду.

Він узяв у Тоніко склянку і випив її до дна. Сварки адвоката і його коханки, блондинки, яку він утримував уже кілька років, повторювались через кожних три дні. Чим більше він її бив, коли напивався, тим міцніше вона його любила. Вона була пристрасно закохана в Езекієла і розшукувала його по кабаре, витягала нерідко з ліжка іншої жінки. Родина адвоката мешкала в Баїйї, з дружиною він розлучився.

Езекієл Прадо підвівся, похитуючись, протиснувся поміж танцюючими парами і забрав Різолету від її партнера.

Тоніко Бастос оголосив:

— Зараз буде бійка.

Але комівояжеру була відома скандальна слава Езекієла, він залишив Різолету і пошукав очима іншу жінку. Різолета кинулась була слідом за комівояжером, але Езекієл стиснув її за руки і обняв.

— Ну, на сьогодні апетитний шматок вами втрачено… — засміявся Тоніко Бастос, звертаючись до Насіба.

— Він мене здорово виручив. Сьогодні вона мені не потрібна. Тільки-но танцівниця виконає свій номер, іду додому. Я прямо з ніг падаю від утоми. День сьогодні видався для мене жахливим.

— Ну, а як справа з куховаркою?

— Знайшов нарешті якусь дівчину із сертану.

— Молоду?

— А дідько її розбере… Наче молоду. На ній стільки бруду, що й не роздивишся. У цих сертанежо немає віку, сеньйоре Тоніко, навіть дівчатка у них виглядають бабусями.

— Гарненька?

— Звідки мені знати, якщо вона у лахмітті, нерозчесана і бозна-скільки невмивана? Мабуть, якась відьма, втім, мій дім — не ваш, це у вас служниці виглядають благородними дівчатами.

— Та що ви? Хіба Олга візьме таку! Якщо у бідолахи вродливий писок, дружина миттю вижене її на вулицю, та ще й вилає на всі заставки.

— Дона Олга жартів не визнає. І правильно. Вас і справді слід тримати на прив'язі.

Тоніко Бастос з удаваною скромністю заперечив:

— Ну, ви перебільшуєте, друже. Звідки вам це відомо?..

Прийшов Мундіньйо Фалкан з полковником Рібейріньйо, вони підсіли до Капітана.

— А Доктор?

— Він же не ходить до кабаре. Його й на налигачі сюди не затягнеш.

Ньо-Гало підійшов до Насіба:

— Поступились дівчиною Езекієлу?

— Хочу сьогодні виспатись.

— А я піду до Зілди. Кажуть, там з'явилося дівчисько із Пернамбуко, апетитна пташечка. — Він прицмокнув язиком. — Може, вона завітає сюди…

— Чи не з косами, бува?

— Еге ж, і з товстим задом…

— Вона в «Тріаноні». Вона там щовечора… — сказав Тоніко. — Їй симпатизує полковник Мелк, це він привіз її з Баїйї.

— Сьогодні полковник рушив на фазенду. Я бачив, як він відпливав, — повідомив Насіб. — Наймав робітників на невільницькому ринку.

— Тоді я піду в «Тріанон»…

— До виступу танцівниці?

— Ні, одразу після виступу.

«Батаклан» і «Тріанон» були відомими на увесь Ільєус кабаре. Їх відвідували експортери, фазендейро, крамарі, а також представники крупних фірм, що приїздили до міста у справах. Але на околицях міста були інші кабаре, туди приходили портові робітники, наймити з плантацій, найдешевші жінки. Там усе робилося відкрито, бо інакше ніхто кабаре не відвідував би.

Невеличкий оркестр грав танець. Тоніко пішов запрошувати якусь даму. Ньо-Гало поглядав на годинника, настав час виходу танцівниці, і він виявляв нетерпіння, йому кортіло швидше вирушити в «Тріанон» подивитися на цю дівчину з косами, утриманку полковника Мелка. Була вже майже перша година ночі, коли оркестр замовк, світло погасили. Залишилися запаленими лише невеличкі сині лампи, з ігорної зали прийшло чимало людей, більшість розмістилася за столиками, деякі залишилися стояти біля вхідних дверей. Анабела вийшла з-за куліс з величезними віялами в обох руках. Цими віялами вона затулялася, залишаючи неприкритою то одну, то другу частину тіла.

Принц у смокінгу затарабанив на роялі. Анабела танцювала посеред зали, усміхалась до присутніх. Вона мала успіх. Полковник Рібейріньйо волав «біс» і аплодував стоячи. Засвітилися вогні, Анабела подякувала за аплодисменти; вона була одягнена в трико тілесного кольору.

— От неподобство… Ми ж думали, що бачимо тіло, а виявляється, це лише трико… — обурився Ньо-Гало.

Вона вийшла під аплодисменти і повернулася тільки за кілька хвилин для виступу в іншому, ще сенсаційнішому номері. Анабела була закутана в різнобарвні вуалі, які, за словами Мундіньйо, мали спасти