Читати книгу - "Поліція"

існує статистика ФБР, яка свідчить про те, що в дев’яноста чотирьох відсотках випадків смерті ключових свідків звинувачення в серйозних справах ці смерті були підозрілими. Саме через цю статистику Харрі став уважніше вивчати вбивство Асаєва. Але статистики не існувало. Як у жарті Катрини, який терзав мозок Харрі і який він з незрозумілої причини запам’ятав: "У сімдесяти двох відсотках випадків, коли люди наводять статистичні дані, вони беруть їх зі стелі".

Мабуть, Харрі довго про це думав. Підозрював. Про те, що цю статистику Арнольд вигадав.

Навіщо?

Відповідь була проста. Щоб змусити Харрі уважніше придивитися до смерті Асаєва. Тому що Арнольд щось знав, але не міг прямо сказати, що саме і як до нього потрапила ця інформація. Адже це розкрило б його самого. Але він був старанним поліцейським, він усім серцем, до болю бажав, щоб убивства розкривалися, та все ж вирішив ризикнути і непрямим чином вивести Харрі на слід.

Арнольд Фолкестад знав, що цей слід не лише підкаже Харрі, що Рудольф Асаєв був убитий, але й виведе на його потенційного вбивцю.

Це могло привести Харрі до нього самого, Арнольда Фолкестада, і до іншого вбивства. Тому що єдиним, хто міг знати і мати потребу розповісти про те, що саме сталося там, в лікарні, був Антон Міттет. Неврівноважений осоромлений охоронець. І тільки з однієї причини Арнольд Фолкестад і Антон Міттет, зовсім чужі один одному люди, несподівано встановили контакт.

Харрі здригнувся.

Убивство.

Комп’ютер був готовий до пошуку.

Розділ 48

Харрі дивився на монітор комп’ютера. Він знову набрав номер Катрини і вже зібрався роз’єднатися після довгого очікування, як раптом почув її голос:

— Слухаю.

Вона захекалася, неначе бігала. Але акустика в мобілці підказувала, що Катрина знаходиться в приміщенні. І він подумав, що мав здогадатися про це того разу, коли вночі телефонував Арнольду Фолкестаду. Про акустику. Арнольд був на вулиці, а не в приміщенні.

— Ти в спортзалі, чи що?

— У спортзалі? — Вона запитала про це, ніби саме слово було їй незнайоме.

— Я думав, може, ти тому не береш телефон.

— Ні, я вдома. Що сталося?

— Добре, вгамуйся. Я зараз у Поліцейській академії. Я щойно перевіряв, що одна людина шукала в Мережі, і в мене справа застопорилася.

— Що ти маєш на увазі?

— Арнольд Фолкестад заходив на сайти постачальників медичного устаткування. Я хочу знати, навіщо.

— Арнольд Фолкестад? А що з ним?

— Я думаю, він той, кого ми шукаємо.

— Арнольд Фолкестад — кат поліцейських?! — вигукнула Катрина.

Харрі почув у слухавці звук, який умить визначив як кашель курця Бйорна Гольма. І щось схоже на скрип ліжка.

— Ви з Бйорном у Котельні?

— Ні, я сказала, що я… ми… так, ми в Котельні.

Харрі подумав і дійшов висновку, що за всі роки роботи в поліції він ніколи не чув гіршої брехні.

— Якщо там, де ти знаходишся, є доступ до комп’ютера, перевір зв’язок між Фолкестадом і цим замовленням. І ще з місцями злочинів і вбивствами. Опісля передзвони мені. А тепер дай мені Бйорна.

Він почув, як вона рукою закрила мікрофон телефону і щось сказала, а потім пролунав хрипкий голос Бйорна:

— Слухаю?

— Одягайся і їдь до Котельні. Знайди прокурора, який може видати дозвіл операторові мобільного зв’язку на відстеження телефону Арнольда Фолкестада. Потім перевір, з яких номерів сьогодні увечері телефонували Трульсу Бернтсену, добре? А я поки попрошу Бельмана дати нам у розпорядження "Дельту". Домовилися?

— Так… Я… ми… загалом, розумієш…

— Це важливо, Бйорне?

— Ні.

— Добре.

Харрі перервав зв’язок, і до кімнати одразу увійшов Карстен Касперсен.

— Я знайшов йод і вату. І пінцет. Так що ми можемо витягнути осколки.

— Спасибі, Касперсене, але ці осколки поки підтримують мене в робочому стані, тому просто поклади усе на стіл.

— Але, Бога ради, ти…

Харрі виштовхав, незважаючи на протести, Касперсена з кабінету і набрав номер Бельмана. За шість гудків йому відповів автовідповідач. Харрі вилаявся. Пошукав в Інтернеті Улу Бельман і знайшов номер їх стаціонарного телефону в Хоєнгаллі. У слухавці негайно пролунав м’який мелодійний голос, що назвав прізвище Бельман.

— Це Харрі Холе. Ваш чоловік удома?

— Ні, він нещодавно пішов.

— Це дуже важливо. Де він?

— Він не сказав.

— Коли…

— Він не сказав.

— Якщо…

— …він з’явиться, я попрошу його передзвонити вам, Харрі Холе.

— Дякую.

Харрі поклав слухавку.

Він змусив себе сидіти і чекати. Чекати, поклавши лікті на стіл, опустивши голову на руки і прислухаючись до крапель крові, що падали на аркуші неперевірених студентських робіт. Він рахував їх як секунди.

Ліс. Ліс… У лісі не ходить трамвай.

І ще акустика, неначе він знаходиться на вулиці, а не в приміщенні.

Коли Харрі того вечора подзвонив Арнольду Фолкестаду, Арнольд сказав, що він удома і вже лежить у ліжку.

А Харрі Холе прекрасно чув на задньому фоні звук потяга метро.

Звичайно, Арнольд Фолкестад міг збрехати про своє місцезнаходження з порівняно безневинних причин. Через зустріч із дамою, яку він хотів лишити в таємниці, наприклад. І час дзвінка Харрі міг випадково збігтися з тим часом, коли дівчина була викопана з могили на кладовищі Вестре-Гравлюнд. А зовсім поряд із кладовищем проходить наземна лінія метро. Випадковість. Але її було досить, щоб на поверхню спливло й інше. Статистика.

Харрі ще раз поглянув на годинник.

Він подумав про Ракель і Олега. Вони вдома.

Удома. Там, де має бути і він. Де йому слід знаходитися. І де він ніколи не буде. Не зовсім, не до кінця, не так, як йому хотілося б. Тому що це правда, у ньому цього немає, а є щось зовсім інше, схоже на бактерію, що пожирає його плоть й усе інше в його житті. Те, з чим навіть алкоголь не міг повністю упоратися, те, чому Харрі після усіх цих років не міг дати визначення. Він знав тільки, що схоже було і в Арнольді Фолкестаді. Імператив настільки сильний і всеосяжний, що він не здатен захистити те, що так упевнено знищував. І ось — нарешті — Катрина подзвонила.

— Кілька тижнів тому він замовив доволі багато хірургічних інструментів і хірургічний костюм. Для того щоб це зробити, не потрібен спеціальний дозвіл.

— Ще що-небудь?

— Ні, начебто він не так часто виходить в Інтернет. Навіть здається, що він надто обережний.

— Ще що-небудь?

— Я ввела до пошукової системи його ім’я і назви отриманих ним травм, щоб подивитися, чи не замішаний він у чому-небудь. І виявила історію хвороби багаторічної давності. Виявилось, це історія його хвороби.

— Он як?

— Так.