Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— Я подумаю над твоїми словами, Вікторіє. Я відданий Рейлі, завдяки йому я живий. Завдяки своєму братству я - живий. Я жодного разу не бачив прагнення богів знищити людей. Їм же керувати буде ніким…

— Як знищать одних, так і заселять іншими. У всіх казках завжди згадувалися істоти, яких ми вважали міфічними, а деяких заслужено вважали за вимерлих.

— Ти ж кохала Хаоса, чи не так? І прийшла до рук його ворогів, Торі? Навіть… вибачила мені мої гріхи? Чи я можу повірити в те, що людина, і особливо жінка може так змінитися? Цілком можливо ти бажаєш помсти. Знаєш, я не дуже хочу отримати від тебе кинджал в спину. Ти ж здається з ним заявилася до мого палацу?

— Не думала, що ти боїшся маленького кинджала, - хмикнула я. - Моя сила не в ньому, - і я знову запалила полум'я на руці, стежачи за чоловіком. – А що стосується кохання та помсти… По-перше, як ти думаєш, я буду своєму заклятому ворогові лікувати рани або ж буду насолоджуватимуся його муками? А по-друге… як би це не звучало, але кохання та помста відходять на другий план, коли ти намагаєшся просто вижити. Якщо я уб'ю тебе, заради дурної помсти, то мене точно вб'є Рейлі разом з усіма людьми. Або я могла просто дочекатися, коли нас усіх спалять. Ти помер би, і мені цього було б достатньо. Мабуть, - іронічно посміхнулася я.

— Тоді як ти бачиш нашу перемогу над Рейлі? – уточнив Деміан. – Війна з одним богом тривала багато сотень років.

— Спочатку, Деміане, ти маєш дізнатися про його плани. А це під силу лише тобі. Коли і яким саме способом він знищить землю. І що йому потрібне від мене. На даний момент я – єдина, хто має силу на землі.

Я вже могла припустити, що вимагалося від мене. Як сказав Хаос, Рейлі не міг спускатися на землю із верхнього світу. Отже, йому потрібна сила тут, щоб знищити землю. І це сила – я. Або Деміан, точніше сказати. Але я хотіла, щоб він якимось чином поспілкувався з Рейлі. Він повинен був тепер у кожному його слові бачити каверзу. І справді мені потрібно було переконатися в планах Рейлі, а ще… просто відтягнути час.

— Як ти можеш мене зрозуміти, я не зможу тебе відпустити. У в'язницю не посаджу, не бійся. Але ти будеш під вартою, доки я не з'ясую все, що мене цікавить і не знайду підтвердження твоїм словам.

— Без проблем, мій чоловіче. Я вже маю дах над головою – і це моя маленька перемога.

Я встала і попрямувала до виходу.

— Але спочатку переконай мене у своїх словах, Вікторіє. Зціли мене.