Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"
- Жанр: 💛 Любовні романи
- Автор: Мері Рейн
- 406
- 0
- 03.11.23
"Ласкаво просимо до ReadUkrainianBooks.com - вашого вірного провідника у світі найкращої української літератури! Сьогодні ми раді представити вам захоплюючу книгу "Хочеш я буду твоєю?" від авторки Мері Рейн. 📚
🌟 Тема книги: У цій захоплюючій романтичній драмі ми знайдемо головного героя, який вперше зіштовхується з питанням власної ідентичності та справжніх почуттів. Книга розповідає історію молодої жінки, що зіткнулася із вибором між серцем і розумом, між тим, що вона має, і тим, що вона хоче.
🖋️ Про автора: Мері Рейн - відомий письменник, яка завоювала серця читачів своєю теплою і емоційно насиченою творчістю. Її слова переплітаються з реальністю, створюючи відчуття, що кожна сторінка - це частинка її власної душі.
🌍 Чому читати на ReadUkrainianBooks.com: Наш сайт - це не просто платформа для читання, це світ, де слово оживає. Тут ви знайдете величезний вибір книг, доступних для читання онлайн безкоштовно. Ми горді представляти найкращі твори світової літератури, які можна насолоджуватися українською мовою. Читання українською - це не лише можливість зануритися у захоплюючі пригоди, але й акт підтримки та розвитку нашої мови та культури. 📖
Нехай слова Мері Рейн розкриють перед вами світ почуттів і емоцій. Читайте "Хочеш я буду твоєю?" та переконайтеся, як важливо залишатися вірними своїй мові та перекладати кожну сторінку у своєму житті на українську мову. Приєднуйтеся до нас на ReadUkrainianBooks.com та занурюйтеся у світ незабутніх історій разом з нами! ✨🇺🇦"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Лікааааааа, чому ти ніколи не стукаєш? - запитала я в своєї подруги, тому що, хіба можна влітати до мене в кімнату не стукаючи? я вважаю, що ні.
- Катюш, ти не рада мене бачити? - Ліка зробила такі жалісні очі, що мені захотілося закотити свої.
- Звісно що рада, але будь ласка, хоча б колись стукай. Що ти хотіла? - я завжди була рада бачити свою найкращу подругу Ліку, ми дружили ще з самого дитинства, з пелюшок так би мовити, я довіряли їй своє життя, як і вона мені. Але ця її звичка не стукати до мене в кімнату, та приходити без запрошення, мене трохи дратувала, адже в мене теж є особистий простір.
- Катя, коли ти збиралася сказати мені, що їдеш до Києва? - опаааа, і хто ж тобі сказав, моя люба?
- Лікусь, уявляєш, я знайшла собі роботу - будь ласочка, не гнівайся сильно, я дуже тебе прошу.
- Катя, чому ти не сказала мені? - Ліка явно була незадоволена тим, що я їй не сказала, але я чесно сьогодні збиралася, чесно причесно.
- Ліка, я збиралася сказала, ось вже сьогодні, але ніяк руки не доходили - що ж я й сама гнівалася на себе, що ніяк не могла їй сказати. Мені просто було страшно..
- Катя, а я? ти мене покинеш тут? я не хочу бути в Львові без тебе.
- А ти зможеш поїхати зі мною? - це було б прекрасно, але Ліка ще досі не закінчила університет, та і батьки її не відпустять.
- Прошу не кидай мене тут - по її щоці покотилася одинока сльозинка. В цю секунду, мені стало так шкода Ліку, адже я знаю наскільки в неї важке життя, наскільки батьки суворі з нею, і що їй зовсім не солодко в цьому "багатому" житті.
- мила - я відразу підхопилася та підбігла до подруги - не плач, прошу.
Ось так обіймаючи одина одну, ми простояли хвилин 10. Оскільки в нас була різниця у віці, та й у мене була репутація хорошої дівчинки, батьки Ліки завжди довіряли мені її, я в свою чергу, завжди дивилася за нею як за молодшою сестрою. Своєї я не мала, тому мені подобалося сидіти з нею. Це продовжувалося до цього моменту, адже тепер я їду до столиці, працювати та розвиватися. Я б не хотіла казати, що я кидаю свою любу, маленьку подружку, але як це назвати по іншому? як же боляче...
- Кать - тихо сказала та.
- Мм?
- Ти ж будеш приїжати до мене?
- Звісно, мила, а якже
- Де ти тепер будеш працювати? - трохи заспокоївшись, спитала Ліка
- Ооо, знаєш компанію Мирослава Де Жюссьє? - не приховуючи захвату промовила я. Так, цим видатним архітектором, захоплювалася вся країна. Та й по обличчю Ліки, було зрозуміло, що і вона в тому числі.
-Де Жюссьє? ти серйозно??
-Так, Де Жюссьє - я так собою пишалася, що змогла все-таки попасти туди, і навіть не через гроші батька.
-Катяяяяя, я така рада за тебе, ти й справді змогла - Ліка запригнула мені на шию, і я залилася дзвінким сміхом. Я й сама була дуже рада - ось довчуся і теж піду туди працювати.
- Обов'язково, мила, в тебе все вийде - я й справді вірила, що в цієї прекрасної дівчини все вийде, адже вона завжди йшла до своєї цілі, і ніколи не здавалася.
- І коли ти їдеш? - зі смутком в очах, спитала дівчина.
- Завтра зранку, в сім виїжджаю - впринцепі це було не дуже рано, та і не дуже пізно, просто прекрасно.
- Рано
- Проте в час дня, я вже буду там, встигну відпочити та облаштуватися.
- Ну ти знаєш краще, тоді давай прощатися - з сумною усмішкою промовила дівчина.
Прощалися ми дуже довго, це було навіть складніше, чим прощатися з батьками, але я вірю, що все буде добре.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн», після закриття браузера.