Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

/72/ Отже, якщо ми перебуваємо у міському гаморі, то хай обіч нас буде наставник, який всупереч хвалителям великих маєтностей хвалитиме того, хто багатий скромним майном, хто достаток виміряє потребами. А всупереч тим, хто підносить над усе вельможну ласку і силу влади, хай надасть перевагу присвяченому книжці дозвіллю і душі, яка, полишивши все зовнішнє, звернеться сама до себе. /73/ Нехай покаже, що ті, кого люд називає блаженними, тремтять і німіють од жаху, перебуваючи на тій вершині величі, що будить заздрість, і мають щодо себе іншу думку, ніж інші. Бо те, що іншим видається висотою, для них — урвище. От їм і спирає віддих, і мороз іде поза спиною, тільки-но зазирнуть у прірву власної величі: спадають на думку різні підступи фортуни, такі небезпечні саме на ковзкій вершині. /74/ Тоді-то жахом для них стає те, до чого нещодавно поривалися, а щастя, через яке вони зробилися тягарем для інших, гнітить їх ще навальніше. Тоді-то вихваляють милий, ні від кого не залежний спокій; тоді-то ненависним стає і той блиск, от вони й озираються, як би то втекти, поки ще не схитнулась уся та непевна велич. Щойно тоді побачиш, як до філософії вдаються зі страху, як гірка доля подає розумні ради. Можна подумати, що сприятлива доля і здоровий глузд — несумісні речі, раз тільки в біді починаємо братися за розум: успіх затьмарює його.

Бувай здоров!

Лист XCV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Жадаєш, щоб я виклав і описав тобі те, що мав відкласти, як я вже казав, до слушного дня, а саме: чи спроможна та частина філософії, яку греки називають parainetikē, а ми — повчальною, дати нам досконалу мудрість. Знаю, ти б не осудив мене, якби я не дотримав слова. Але тим більше я сповню свою обіцянку й не дозволю, щоб у моєму випадку схибило всім відоме прислів’я: «Надалі не проси того, чого б ти не хотів отримати». /2/ Іноді й справді ми вперто домагаємося того, від чого б відмовились, якби хтось із своєї волі нам те подавав. Хай це легковажність, хай, може, улесливість, — вона однаково мусить бути покарана негайною згодою виконати прохання. Не раз хочемо показати, що і того бажаємо, й цього, хоч насправді зовсім тих речей не бажаємо. От приносить, бува, писака, аби виголосити перед слухачами, довжеленну, написану дрібнесеньким почерком, згорнуту тісним сувоєм «Історію» і, прочитавши чималу її частину, звертається до присутніх: «Якщо хочете, то на тому й закінчу». Та всі в один голос: «Читай! Читай!» І то, зваж, вигукують ті, хто багато б дав, аби той занімів на місці. Ми часто одного чогось хочемо в душі, іншого бажаємо собі на словах, і навіть богам не говоримо правди; вони ж або не слухають нас, або жаліють. /3/ Я ж, одкинувши будь-яку жалість, помщуся тобі величезним листом, і коли вже насилу читатимеш його, повторюй: «Я сам на себе накликав ту напасть!» Вважай себе в числі тих, кому дошкуляє жінка, яку ти з такими клопотами привів до свого дому, в числі тих, кого муляють найряснішим потом надбані багатства, у числі тих, кого мов на хресті розпинають його ж таки почесті, задля яких не цурався стількох трудів, не гребував стількома хитрощами, — одне слово, в числі винуватців своїх власних бід.

/4/ Але, щоб уже без вступу перейти до самої справи, наведу міркування деяких філософів: «Блаженне життя — це належні вчинки; до належних вчинків схиляють настанови; отже, для блаженного життя достатньо одних лише настанов». — Але ж настанови не завжди ведуть до належних вчинків, а лише тоді, коли до них прислухається розум. Іноді душу облягають хибні погляди, і тоді, скільки не наставляй, — усе намарно. /5/ А буває й так, що, чинячи правильно, люди й самі не здогадуються, що чинять правильно. Бо лише той, хто сформований духовно від самого початку, хто вихований на засадах розуму, спроможний, зваживши всі обставини, знати, що треба робити, коли, якою мірою, з ким, як і для чого. Інший не зможе ні на повну силу, ні незмінно, ані охоче прямувати до чеснот: усе він озиратиметься, вагатиметься.

/6/ «Якщо чесний вчинок — це наслідок настанов, то їх вповні досить для блаженного життя; а раз правильним є перше, то й друге правильне». — Відповімо, що чесні вчинки справді виникають із настанов, та це не означає, що вони виникають із самих лише настанов. — /7/ «Якщо всі інші науки вдовольняються настановами, то вдовольняється ними й філософія, бо й вона є наукою — про життя. Адже керманичем тебе може зробити той, хто даватиме відповідні настанови: так повертай кермо, так опускай вітрила, так використовуй ходовий подув, так опирайся супротивному, а так послуговуйся боковим, що не тримається певного напрямку — віє то звідси, то звідти. Належні настанови виховують умільців також в усіх інших заняттях, отже, й у мистецтві жити можуть дати таку саму користь». — /8/ Але ж предметом усіх тих наук є лише засоби до життя, а не саме життя в усій його цілості. Тому-то чимало речей їм заважає ззовні, чимало перешкод постає перед ними: надія, жадоба, страх. Зате філософію, яку визнано наукою життя, ніщо не може відвернути від її призначення: вона розриває всі пута, змітає всі перешкоди. Хочеш знати, наскільки не схожа природа всіх інших наук на ту, що є наукою життя? У тих науках вибачливішим є помилятися зумисно, ніж випадково, у тій же найбільша провина — це припуститися похибки з власної волі. /9/ Маю на увазі ось що. Граматик не зашаріється з сорому, навмисне вживши неправильний вираз, почервоніє натомість, коли зробить це несвідомо. Лікар, який навіть не здогадується, що хворий опадає з сил, з погляду своєї науки хибить більше, ніж той, хто вдавав би, що про це не здогадується. А в науці про життя ганебнішою є саме свідома помилка.

Додай до цього, що більшість наук, передусім ті, які найбільше заслуговують назви «вільних», володіє не тільки настановами, а