Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Наодинці з собою 📚 - Українською

Читати книгу - "Наодинці з собою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наодинці з собою" автора Марк Аврелій Антонін. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 62
Перейти на сторінку:
на те, до чого повертаєшся{137}.

Та й чим тобі дратуватися? Людськими пороками? То розсуди, взявши на розум, що розумні істоти народжені одна задля одної{138}; що терплячість — частина праведності; що не з власної волі хиблять; і те, скільки з них, вже відворогувавши, відпідозрювавши, відненавидівши, відвоювавши своє, — витягнуло ноги й обернулося в попіл. Розсуди — і нарешті вгамуйся. А може, тебе дратує уділене тобі від Цілого? То освіжи собі в пам'яті диз'юнкцію{139} «або промисел, або атоми» і все те, що доводить: Всесвіт — немовби одна громада. Ще й тілесне тебе діймає? Візьми на ум, що твоя думка, раз опанувавши себе й пізнавши, на що здатна, — вже ніяк не в'язатиметься ні з рівним, ні з нерівним духом; зрештою, візьми на ум і все те, що ти почув і з чим погодився щодо страждань і насолод. А чи помикаєшся задля дещиці слави? То поглянь, як скоро все кане в забуття; і яка прірва — отой безкрай вічності в обидва боки; і яке порожнє по нас відлуння; і яке мінливе й непевне те, що, здавалося б, у нашій владі; і якими тісними межами все це окреслено. Адже ціла земля — це точка; а в котрому ж то її закутку наша оселя?{140} І скільки там отих, хто хвалитиме, і чого вони варті?

Тож надалі пам'ятай про всамітнення — на тій ниві{141}, що в самому тобі. Передовсім — не смикайся і не пружся, а будь вільний і дивися на речі як муж, як людина, як громадянин, як смертна істота. І поміж того, що в тебе завжди напохваті, — щоб раз у раз до нього зазирати — нехай будуть і оці дві засади. Перша: речі не зачіпають душі, а нерухомо стоять собі зовні; а бентежність — лише від нашого внутрішнього визнання. Друга: все, що бачиш, умлівіч перетворюється, і його вже ніколи не буде знову; ненастанно думай, скільки-то всього при тобі зазнало перетворень. Всесвіт — мінливість; життя — визнання{142}.

4. Якщо здатність мислити — спільна для всіх, то й розум, що через нього ми є розумні істоти, спільний; а отже, і той розум, за чиїм велінням щось чинимо чи не чинимо, — спільний; а отже, і закон — спільний; а отже, всі ми — громадяни; а отже, маємо якесь громадянство; а отже, Всесвіт — то наче град, бо скажи: яке б то ще горожанство могло бути спільним для цілого людського роду? Відтак і наше мислення, і розум, і законність — із цього граду. Відкіля ж іще? Адже подібно, як те, що в мені землисте, — уділене з якоїсь землі, що вологе — від іншого елементу (та й повітряне — із якогось джерела, і власне джерело є в гарячого та вогнистого — бо ніщо з нічого не приходить, так само, як ніщо в небуття не відходить), отак і мислення звідкись виникає.

5. Смерть — таке ж таїнство природи, як і народження: сполучення тих самих елементів — у те ж саме{143}. Назагал її нема чого цуратися: для мислячої істоти тут ані чогось недоладного, ані супротивного розумному устроєві.

6. Через таких і мусить таке ставатися{144}; але хто проти — той за те, щоб і фігове дерево не мало свого соку{145}. Та назагал пам'ятай, що невдовзі помрете — і ти, і він; а ще трохи часу — і після вас не стане й імені.

7. Усунеш визнання{146} — усунеться й скривдженість; а усунеш скривдженість — усунеться й сама кривда.

8. Що не робить людину гіршою, ніж вона є, — те не зробить гіршим і її життя, і не зашкодить їй ані ззовні, ані зсередини{147}.

9. Так доконечно мала вчинити природа Догідного{148}.

10. Все, що тобі припадає, — припадає справедливо; пильніше спостережеш — то й сам це зауважиш. Кажу: припадає не просто до ладу, а таки по справедливості — так, мовби хтось уділяв кожному по заслузі. Отож, почавши, спостерігай і далі; і хай що робитимеш — роби так, щоби бути добрим; «добрим» — у властивому сенсі. Цього пильнуй у кожному ділі.

11. Не визнавай ані суджень зухвальця, ані тих суджень, яких він хоче від тебе; натомість гляди за тим, що істинне.

12. Завше треба бути готовим до двох речей. Перше: чинити лише те, що підказує царський і законодавчий глузд{149} задля добра людей. Друге: поступатися, хто б не потрапив тебе виправити чи відвернути від якоїсь гадки; однак нехай до поступки завжди спонукає щось переконливе, як-от справедливість чи суспільна користь — і тут може бути тільки щось близьке до цього, — а не те, що заблиснули насолода й слава.

13. Маєш розум? — Маю. — То чому його не вживаєш? А якщо він таки робить своє діло — то чого ж іще хочеш?

14. Ти існував у цьому як частка — то й щезнеш у тому, що тебе породило; чи радше, тим перетворенням тебе знову буде взято до його насінного розуму.

15. Багато грудок ладану — на той сам вівтар; яка перша впаде, яка остання — жодної різниці{150}.

16. Якщо навернешся до засад і до почитання розуму, то ті, хто мав тебе за тварючку, мавпу, — за яких десять днів матимуть за бога{151}.

17. Не живи так, начеб мав жити десять тисяч літ. Над тобою нависла конечність: доки живий, доки маєш як — стань добрим.

18. Скільки ж то дозвілля собі зискує той, хто не глядить за словами, ділами чи думками ближнього, а лише за власними вчинками — щоби власне вони були праведні й честиві; і за тим, щоб, як і належить доброму, не озиратися на чиюсь темну вдачу, а бігти просто по наміченій стежці, нікуди не звертаючи.

19. Хто дбає про славу серед потомків, не уявляє собі, що всі, хто його ще пам'ятатиме, скоро самі помруть; а за ними, знову, й ті, хто перейме від них ту славу — так, що й усякий спогад вигасне, бо ж і його носії один за одним спалахнуть і згаснуть{152}. А навіть якби припустити, що ті, хто пам'ятає, — невмирущі (отже, невмируща й пам'ять), — що тобі до цього? Не кажу вже — померлому, але хай і живому — що тобі до їхньої хвальби? Хіба, може, через

1 ... 12 13 14 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наодинці з собою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наодинці з собою"