Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Глава 5.

Час для Мири почав бігти стрімголов. Після того, як жінка лишила її на одинці, дівчина знову лягла на подушки. Сил, щоб встати на ноги ще бракувало, а спати вже не хотілося. І так достатньо довго провела в забутті. Тому,  дівчина просто занурилася у власні думки. Треба було добре обміркувати всю ту інформацію, яку отримала за сьогодні.

З роздумів вивів звук кроків у кімнаті. Мира так була поглинена власними думками, що навіть не звернула уваги, як до кімнати зайшла служниця. Молода дівчина, років дев’ятнадцяти, підійшла до столу, поставивши на нього піднос з їжею.

- Пані Миро. Я принесла Вам гарячої юшки. Неола приказувала, щоб я простежила і Ви з’їли все до останньої ложки. 

Від слів дівчини, Мира посміхнулася.

- Дякую тобі, Мілано.

Мира почала підніматися. Не дуже хотілося їсти в ліжку. Не звикла до такої розкоші. Та й не зручно якось було.

- Ой, пані! – Дівчина швидко підбігла до принцеси. – Та куди ж Ви. Вам би ще лежати.

- Мілано, я тебе благаю. Я більше не можу вилежуватися. І так достатньо довго провела в ліжку. – Мира вже піднялася на ноги, тримаючись за металеве узголів’я. В голові ще трохи паморочилось. – Та я буду тобі вдячна, якщо ти допоможеш, і проведеш мене до столу.

Не кажучи більше і слова, Мілана підхопила принцесу під руку і допомогла їй дійти.

- А тепер поїжте, пані. А я тим часом поправлю Ваше ліжко. Тай світла б не завадило трохи пустити в цю кімнату.

З цими словами, Мілана підійшла до вікна і розсунула тяжкі заслони. Кімнату вмить засвітило яскравим світлом. На дворі вже давно був день. Як же ж довго Мира не відчувала на собі сонячного тепла та світла. Вже й забула як це.

Аромат юшки вдарив у ніс. І, усвідомлення того, наскільки Мира зараз  голодна, змусив дівчину відвести погляд від вікна і взятися за ложку. Трапеза пройшла напрочуд швидко та весело. Мілана без перестану базікала, розповідаючи про всі новини, що відбувалися в замку впродовж цих семи днів. І Мира була цьому не аби як рада. Принцеса змогла дізнатися, що всіх в’язнів відпустили. Та перед тим, імператор поспілкувався з кожним особисто. І від цієї новини дівчині стало спокійніше на серці. Потім, дівчина нарешті дізналася, що жінку, яка виходжувала її всі ці дні, звали Марго.

- Вона, як наша Мо – знахарка і травниця. – Чомусь загадково заговорила Мілана. – Хороша жінка. Приїхала разом з імператором Драганом. Кажуть, він прислухається до її порад.

Далі була друга новина, яка збентежила і розсмішила принцесу водночас. Виявляється, новому володарю не сподобався інтер’єр палацу і він вирішив все тут кардинально змінити.

- А мені що? Я теж не дуже була в захваті від тої кількості золота і розкоші. – весело гомоніла Мілана. – Але роботи тепер стало в рази більше. Довелося навіть жінок із селища задіяти. Рук просто не вистачало. А ще підготовка до бенкету.

- Бенкету? – Мира вже давно з’їла все, і тепер сиділа на стільці спостерігаючи за дівчиною, яка вправна перестеляла ліжко чистими простирадлами. .

- Його величність, імператор Драган Темний влаштовує бенкет в палаці. Запрошена вся знать Цитаделі і не тільки.

- І коли відбудеться цей бенкет? – Чомусь руки Мири почали тремтіти.

- Так сьогодні ж.

Мира б рада була спитати ще щось, але Мілана, раптом згадала, що в неї ще багато роботи і їй немає коли розмовляти, забрала піднос, брудну постіль і швидко покинула кімнату, лишивши принцесу на самоті.

Від останньої звістки, Мира, з незрозумілих причин, почала хвилюватися. Щось підказувало їй, що цей бенкет її не обійде стороною. Та сидіти і ламати голову, не було жодного бажання. В душі й досі була болюча порожнеча від недавнього сну. А ще, сильно хотілося до вбиральні. Її кімната була не великою і особистої вбиральні, як в решті кімнат замку, тут не було. Та й Мира вже давно звикла до таких незручностей. Але чомусь зараз, ця «незручність» була їй не на руку.

Трохи вагаючись, принцеса все ж вирішила вийти зі своєї схованки. До того ж йти треба було не далеко. Найближча кімната, де можна було впоратися з фізіологічними потребами, знаходилася по сусідству з її.

- Та що може трапитися? – дівчина злилася на свою лякливість. Все ж замок і надалі лишався її домом.  Правда, імператор так і не виніс свого вердикту відносно неї. А оскільки, ще нічого не вирішено, вона в праві робити все, що завгодно.

З такими думками, зібравшись із силами, принцеса все ж зробила цю невелику прогулянку до вбиральні, що знаходилася за стіною.

Виявилося, що всі страхи Мири були марними. В коридорі їй ніхто не зустрівся. Ні по дорозі до сусідньої кімнати, ні назад. І це не аби як тішило. Правда, змін про які з таким захватом розповідала Мілана, дівчина не помітила. Та й не дивно. Щоб потрапити до її кімнати, спочатку треба було дійти в самий кінець головного коридору, а там повернути на право і пройти в самий кінець вже цього. Двері до її кімнати знаходилися якраз недалеко від сходів, що призначалися для робочого персоналу. Батько постарався на славу, відгородивши свою дочку від усіх. Та Мира і не скаржилася. Бо, завдяки цим сходам могла з легкістю вислизати з замку не поміченою.

Повернувшись до кімнати, дівчина сіла за стіл. Із сумки, що висіла на спинці її стільця, принцеса дістала альбом і олівець. За час ув’язнення і хвороби, сильно засумувала за малюванням. Тому, занурившись у думки, Мира почала відтворювати на папері свої найжахливіші кошмари.