Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

6 877
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 180
Перейти на сторінку:
доки не вирвуться на свободу, несамовитіші з кожним днем затримки й навіть ладні притопити під собою волю людини. На знак застереження про те, що може статися в разі відсутності клапана, маємо приклад римлян. Імператорів. Подумайте, скажімо, про Тіберія, потворного пасерба, котрий у владі намагався наслідувати свого вітчима Авґуста. Подумайте про кошмарне, нестерпне напруження, від якого він, певно, страждав, ідучи нога в ногу по слідах рятівника, справжнього бога. Народ його ненавидів. Хай як він старався, а краще не виходило, він не міг позбутися свого ненависного «я», поки нарешті греблю не прорвало. Захлинувся у власних збоченнях і помер старим та божевільним, загубленим у садах задоволення на Капрі, навіть не щасливим, як можна було б сподіватися, а жалюгідним. Перед смертю він написав листа додому, в Сенат. «Нехай боги й богині нашлють на мене ще гіршу згубу, ніж та, яку я щодня відчуваю». І подумайте про його наступників. Каліґулу. Нерона.

Він на якусь мить замовк.

— Римським генієм і, напевне, римським дефектом, — правив Джуліан далі, — була одержимість порядком. Це видно з їхньої архітектури, літератури, законів — це знавісніле заперечення темряви, нездорового глузду, хаосу. — Він розсміявся. — Цілком зрозуміло, чому римляни, переважно такі терпимі до чужинських вірувань, нещадно переслідували християн. Адже це так безглуздо — вважати, що звичайнісінький зловмисник постав із мертвих, так жахливо вшановувати його, п’ючи його ж кров. Ця нелогічність страхала їх, і вони докладали всіх зусиль, щоб знищити її. Насправді, мені здається, вони вдалися до таких жорстокостей не тільки через власний переляк, а й тому, що їх страшенно все це вабило. Прагматичні люди часто виявляються напрочуд забобонними. Хто ж іще жив у граничному кошмарі від надприродного попри всю свою логічність, як не римляни? Греки — то інше. Пристрасть до порядку й симетрії в них така сама, як і в римлян, але вони знали, що марно заперечувати існування невидимого світу, старих богів. Емоції, темряву, варварство.

Чи не з бентежним виразом обличчя професор подивився на стелю.

— Пам’ятаєте, як раніше ми говорили з вами про те, що криваві, моторошні речі інколи є найпрекраснішими? Це дуже по-грецьки. Це дуже ґрунтовно. Краса — це жахіття. Нас проймає дрож від усього, що ми вважаємо прекрасним. А що може бути страшнішим та прекраснішим від абсолютної втрати самовладання для таких душ, як у греків чи нас? Від того, щоб на мить скинути кайдани буття, вщент розтрощити випадкове існування своїх смертних «я»? Евріпід говорить про менад: із закинутими головами, горлянкою до зір, «більше схожі на олениць, ніж людей»[30]. Цілковито вільні! Звісно, цим деструктивним пристрастям можна дати раду й у більш вульгарний та менш ефективний спосіб. Але ж наскільки дивовижно вивільнити їх в одному сполоху! Співати, верещати, танцювати глупої ночі босоніж у лісі, зважаючи на свою смертну природу не більше, ніж тварина! Це могутні містерії. Крик бугаїв. Медові джерела, що дзюркотять із-під землі. Якщо ми досить сильні в душі, то ладні зірвати серпанок і зазирнути тій оголеній, моторошній красі просто в обличчя; дозволити Богові спожити нас, поглинути, розібрати по кісточках. А потім виплюнути переродженими.

Ми всі аж подалися вперед, знерухомлені. Я роззявив рота, рахував свій кожен вдих.

— Саме в цьому, як на мене, полягає кошмарна принада діонісійського ритуалу. Її практично неможливо собі уявити. Вогонь чистого буття.

Я ніби причмелений спускався сходами після заняття, голова йшла обертом, але я дуже гостро, до болю відчував, що існую, що я молодий, що день надворі прекрасний; дуже-предуже синє небо, аж в очах різало, і вітер, що в закруті, ніби конфеті, ганяє червоне й жовте листя.

«Краса — це жахіття. Нас проймає дрож від усього, що ми вважаємо прекрасним».

Того вечора я занотував у щоденнику: «Дерева показились і втрачають самовладання, знавіснілі від несподіваних нових вогнистих кольорів. Хтось — здається, Ван Ґоґ? — колись заявив, що жовтогарячий — то колір безумства. Краса — це жахіття. Ми воліємо, щоб вона поглинула нас і ми могли сховатись у вогні, який очищує».

Я пішов на пошту (пересичене студентство, звичайний робочий день) і, все ще запаморочений, підписав матері фотолистівку з вогненними кленами та гірським потічком. Речення на звороті радило: «Сплануйте подорож до Вермонту в падолист між 25 вересня і 15 жовтня — його наймальовничішу пору».

Уже коли вкидав листівку в отвір для міжміських відправлень, я помітив Банні в протилежному кінці зали. Він стояв спиною до мене та вивчав ряд понумерованих поштових скриньок. Він зупинився чи не навпроти моєї власної й заходився щось у неї всовувати. Потім крадькома розпростався й хутко вийшов з абсолютно розпатланим волоссям, тримаючи руки в кишенях.

Я дочекався, доки він зник, і підійшов до своєї скриньки. Усередині знайшов кремовий конверт: цупкий, хрусткий папір, дуже офіційний — зате підпис олівцем і по-дитячому нерозбірливий, ніби його надряпав п’ятикласник. Цидулка всередині також виявилася написаною олівцем, дрібними нерівними літерками:

Річарде старий

а шо як нам піти пообідать у Субботу, десь біля 1-ї? Я знаю одне кльове містечко. Коктейлі там, ділові зустрічі. Я пригощаю. Приходь будь-ласка.

твій Бан

р. s. візьми краватку. Знаю, ти б і так її взяв, але бідахам без неї (s. р.) начеплять свою, кошмарну, яку офіціянти мають про запас.

Я ретельно вивчив записку, поклав до кишені й на порозі мало не збив із ніг доктора Роланда. Спершу він мене начебто не впізнав. Та коли я вже розмріявся, що він просто візьме й піде, рипуча машинерія, що рухала мімікою його обличчя, начебто запрацювала й зі скреготінням картонна парсуна явилась із сутіні курного проскеніуму.

— Добридень, докторе Роланд, — привітався я, майже збавившись усілякої надії[31].

— Ну і як вона бігає, хлопче?

Він говорив про мою

1 ... 12 13 14 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"