Читати книгу - "Спробуй приборкати, Аріна Спел"

Я сидів в своєму кабінеті, відкинувшись на крісло, заклавши руки за голову. За вікном була темна ніч. Пізня година, час відправлятися спати, та настрою на це не було. Я навіть двері прочинені залишив, якщо ця навіжена надумає вештатися замком. Це ж треба, вона сновида. Як пізніше зрозумів, кошмар, що переслідує її, змушує шукати прихистку, вона навіть не усвідомлює своїх дій. 
Тієї ночі, коли в спальні рипнули двері і показався її силует, я тріумфував. Прийшла таки, не встояла. Але щось було не так з самого початку. Ні спокусливого одягу, поз чи розмов. Як маленьке кошеня, швиденько підбігла, залізла під ковдру, обплела руками і ногами, вткнулася носом в шию і мовчить. Та вона ж спить. Сердечко, яке билося часто-часто, потихеньку почало заспокоюватися. Вона ще здригалася, шумно втягуючи повітря носом, але чим далі тим більш заспокоювалася. Я прибрав волосся, що впало їй на обличчя, заправив за вухо. Затримав свою долоню, не всилі відірвати. Оксамитова шкіра, жилка на шиї, що пульсує, вуста, такі пухкі й привабливі. Провів по ним пальцем, заворожений тим, що бачу.

Шептав їй, що все буде добре. А зі мною буде все добре? Котиться під три чорти все моє життя. Зараз, замість того, щоб розбудити і оволодіти, лежу і млію від відчуттів. Що це? Хто ти? Що зробила зі мною?

Пробудження теж було кумедним. Абігель не одразу зрозуміла де вона. Навіть звинувачувала мене. Це так було смішно. Можливо я й тримав би себе в руках. Та її запах дурманив мені розум. Коли вона сіла на ліжку, тонка тканина нічної сорочки зовсім не приховувала обрису грудей. Горошинки сосків, що випирали, глузду мені не додавали. Контроль  я втратив остаточно, як вона відповіла на поцілунок. Ще більшою несподіванкою став укус. Вона прикусила мені губу, до крові і втікала в кімнату. Я б легко спіймав її, чи ввірвався опісля. Про погрози батька чи братів, та наслідки я навіть не думав. Просто сидів і був щасливий. Жінка відшила  мене, а я сиджу і посміхаюся. Згадую, як смішно сопіла в ночі, як тулилася. Та що зі мною?  Треба припиняти. Розкласти все по своїх місцях. Ці емоції вибивають мене з колії, перевертають все з ніг на голову. 
Вдома, я бачив, що вона ревнує. Ніколи не терпів цього. Навіть не намагався зʼясувати що й до чого. Якщо бачив жіночі ревнощі, одразу розривав стосунки. Це зайвий клопіт. Я ж чоловік, хіба можу бути вірний лише одній? Та й навіщо? От Омелія, для прикладу, ідеальний варіант того, що мені потрібно. Жодних докорів, невдоволення, послух у всьому. Гарна, вправна у ліжку. Чому ж я дивлюся зараз на неї і не помічаю? Чому, єдине, що мене цікавить, це принцеса? Чому її ревнощі так тішать мене, замість того, щоб злити. 
Почув, що її покої в лівому крилі. Ні. Занадто далеко. Хто зна, куди її потягне вночі. Від думки, що вона так само може прокинутись на ранок в ліжку з кимось іншим, пелена впала на очі. Я сверлив її своїм поглядом. Вона мене. Що за впертюх? 
Навмисне відправив Омелію  і Абігель разом, їм треба знайти спільну мову. 
Фаворитка натякала мені, як скучила. Чекала, що покличу. Та я так стомився з дороги. Не сьогодні. Можливо завтра. 
Дивився у прочищені двері на спальню Абігель і розумів, один натяк, один красномовний погляд і я б не відпускав всю ніч.

Сон врешті зморив мене. Я навіть не намагався потрапити до неї у свідомість, мене потягло силоміць. Та цілу ніч відбувалася якась несинітниця. Я ходив по подвірʼю власного замку, за мною бігала Омелія цілуючи мені спочатку руки, а потім сліди, що після мене залишалися. Що в голові в цієї дівчини. Божевільна, не інакше. Це багато що пояснює, доречі.