Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Про новини та прогулянки з охоронцем

Марк виявився милим хлопцем. Він єдиний розумів, що дівчині не завадить дізнатися про останні новини, а заразом і те, яке рішення ухвалив капітан.

Почав він, на щастя, із капітана. Точніше з голови не свого капітана, а капітана Рівви. Пояснив, що цей тип із мерзенними вусиками був єдиним сином адмірала Золотого Флоту. Того самого флоту, який вважається особистою власністю імператора, кораблі в якому найновіші, а команди найвміліші. Адмірал Рівва давно не молодий, хоча, як і раніше, розумний і талановитий. Син у нього єдиний тому, що до того дружина, яку він хоч і не любив, але поважав і цінував за вірність у не найкращі для нього часи, народжувала йому одних дочок. Які всі до однієї зараз уже заміжні.

А син народився пізніше за всіх, був найулюбленішим і найрозпещенішим. Можливо, якби адмірал частіше бував удома, таким би його син не виріс. А так, в оточенні мами, няньок, тітоньок, сестричок він нічому путньому так і не навчився, крім маніпулювання жінками. Цим він і користувався при імператорському дворі, наживаючи собі безліч ворогів і не здогадуючись про це. Адже вдома його всі любили, чому не повинні любити в іншому місці?

Батько часом намагався його перевиховувати, навіть узяв на корабель, учнем шкіпера. Але швидко переконався в бездарності спадкоємця і вирішив себе втішати тим, що він взагалі є. Хоча б такий. А там, через рік його можна буде одружити з тямущою дівчиною зі сталевим характером, така навіть була у адмірала на прикметі. Ось вона і виховає онуків у потрібному ключі, та й чоловіка триматиме на короткому повідку. А поки нехай побігає.

Загалом, любив адмірал свого сина, але ілюзій на його рахунок не мав.

А нині безголовий капітан Рівва, схоже, образився і закусив вудила. Спочатку він бігав за батьком і вимагав дати ще один шанс, у впевненості, що цього разу все вийде, що це вчитель був поганий і корабель старий. Потім почав затівати ідіотські інтриги. Заводив собі коханок з-поміж тих дам, у яких чоловіки могли мати хоч якусь вагу при призначенні офіцерів на кораблі, і вмовляв їх вплинути на чоловіків. Шантажем зайнявся, але був битий, причому прилюдно, і зам'яти цей скандал навіть його батькові не вдалося. Після скандалу імператор його відправив на якийсь далекий острів до якоїсь фортеці. Офіційно — покарав. Насправді сховав на прохання адмірала. Старший Рівва сподівався, що через рік пристрасті вщухнуть і йому вдасться домовитися зі скривдженими.

Загалом, бовдур повинен був тихо сидіти у своїй фортеці і не висуватись.

І його не мало бути на кораблі з доведеною історією перевезення контрабандою тих самих срібних пластин.

За шлюпом, охороняти який так недалекоглядно погодилася Ліїн, ганялася майже половина берегової охорони і добра чверть Ловців Вітру — мисливців за піратськими головами, які потім міняли на імперське золото. Капітан Велівера в це полювання включився тільки тому, що колишній конкурент власників шлюпу, ними, до речі, і розорений, заприсягся, що знає, де цей шлюп з'явиться. Він його дуже довго вистежував.

Причому конкурент розповів капітанові дивну історію, що перед відпливом на кораблі навіщось поміняли команду. Але ніхто на той момент на це уваги не звернув. Мало що там могло статися? Може, там хтось із жовтою лихоманкою зліг, а решту зняли з корабля, щоби з ними того ж не трапилося у відкритому морі чи якомусь іншому безлюдному місці, де ніхто не зможе влити в рот ліки. Ні, одна від одної команда б не заразилася. Жовта лихоманка передається через укус комах, звичайних комарів, які іноді цю хворобу переносять. Але якщо одного вкусили, то й інших могли.

Отже, історія була дивна, але ніхто нічого незвичайного в ній не знайшов.

Та й те, що колишній конкурент прийшов ділитися спостереженнями саме з Веліверою, нікого не здивувало. У свій час вони були добре знайомі. Обидва навчалися на нічних вовків, але ні з того, ні з іншого ідеального воїна та провідника чужої магії так і не вийшло. Таке буває досить часто. Хтось отримує травму, у когось виявляється занизький поріг для провідності, як у колишнього конкурента, у когось набагато більший талант в іншій сфері, як це сталося з Веліверою. А знайомства все одно залишаються.

На жаль, про це знав не лише Марк. І хтось розумний прорахував, що якщо «цілком випадково» дати зрозуміти колишньому конкуренту, куди прямує шлюп, він піде і розповість про це саме Веливері. А бравий капітан, якому найменше хочеться поратися з різною поганню і міняти піратські та контрабандистські голови на золото, жаліти нікого там не стане. Власне, Велівера і сам міг прибити адміральського синка. Вони були знайомі, і йолоп його дратував задовго до зв'язку зі срібними пластинами. Але хтось дуже розумний вирішив все-таки підстрахуватися і сам себе переграв. Бо тепер капітан Велівера міг із чистою совістю присягатися в тому, що не вбивав капітана Рівву. А якщо прекрасна елана погодиться розповісти старому адміралу свою сумну історію…

Прекрасна елана обурено пирхнула, але сперечатися не стала. Чому б і не розповісти, якщо просять? До капітана Рівви та його загадкових наймачів у капітани їй ніякої справи не було. І капітан Велівера її берегтиме і охоронятиме, раз вона йому потрібна.

З іншого боку, як на це відреагують загадкові організатори вбивства?

Марк схопився, побігав каютою, а потім махнув рукою і сказав, що організувати таємну зустріч із адміралом точно вийде. А знати, що Ліїн бачила, як Рівву вбив хтось свій, комусь сторонньому зовсім не обов'язково. Офіційного розгляду у цій справі точно не буде. Адмірал не захоче бути причетним до контрабанди. Тим, хто так погано повівся з його сином, воно тим більше не потрібне. Та й Ліїн благородна елана, тому має повне право відмовитися офіційно свідчити і дозволити адміралу говорити від свого імені, що він підтвердить на камені Клятв.

Загалом, за словами Марка, Ліїн нічого не загрожувало.

А дівчині все одно було не по собі. Не любила вона інтриги, особливо чужі, в які необережно влізла обома ногами.