Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"

- Назаріо Бруно, - Оттавіо перевів погляд на констебля. Вимовив його ім’я так, наче щойно впізнав старого друга. Чи ворога.

Генерал зробив декілька кроків в сторону, відходячи від мене. Зупинився перед Назаріо, який спробував підвестися на ноги, але чогрієць пнув його під коліно, змушуючи знову опинитися на підлозі. Констебль скривився від болю, але погляд від очей Оттавіо не відвів.

Користуючись затримкою, я озирнулася та схопила Коррадо за руку, притягуючи до себе. На цей раз він не кричав і не сперечався. Навпаки, сам скоріше підповз до мене та притиснувся ближче.

- Назаріо, чи тобі не відомо, що таких як я не можна просто стратити, - Оттавіо казав це, наче знущався з констебля. Він розтягував слова, говорив повільно, ніби встиг забути рідну ольдовійську мову і тепер згадував. - Старший з виродків став королем ще більш божевільним, ніж був його батько. І він звісно ж хотів дізнатися від мене якомога більше інформації. А потім може і залишити живим у застінках задля того, щоб молодший зміг поквитатися зі мною.

Оттавіо раптом повернув голову та подивився мені в очі. Мене наче оповило крижаною вуаллю. У цьому погляді не було нічого людського. На мене дивився здичавілий пес, який зачаїв образу на колишніх господарів, і тепер готовий був відгризти протягнуту до нього руку.

- Резедо-Сандро, адже тобі сподобалися шрами, які я залишив тому виродку?

Зчепивши зуби, я мовчки дивилася на Оттавіо. Я вважала його мертвим та намагалася не згадувати про нього. Та варто було Коррадо сказати, що ВІН у стінах, і я вже знала кого побачу.

Так от хто допоміг джастанцям і чогрійцям забратися у фортецю. Оттавіо знав таємні ходи. За той час, що він провів у них, можна було вивчити коридори достеменно. Невже і когось з робітників палацу він купив?

Оттавіо не став чекати моєї відповіді. Він знову повернувся до Назаріо:

- Ми з білявим виродком припустилися однієї помилки. Не вбили свого ворога одразу ж. Але більше я так не вчиню.

Після цього колишній генерал замахнувся і вдарив Назаріо. Поруч зі мною зойкнула Альба та хутчіш закрила собі рот долонею. Констебль не втримав рівновагу і впав на підлогу, але одразу ж почав підійматися.

Чогрійці щось невдоволено сказали, але не стали зупиняти Оттавіо, коли він вдарив і другий раз.

Я притиснула до себе Коррадо, закриваючи йому очі. Альба злякано закрила голову руками. А я стискала пальці вільної руки в кулак, дивлячись на те як генерал останній раз вдарив Назаріо ногою.

Фредо сіпнувся вперед, але на нього навалився чогрієць, змушуючи залишитися на місці.

- Ну і як тобі служити новим господарям, собако? - запитав Оттавіо, очевидно отримуючи задоволення від тортур. Він не збирався вбивати Назаріо, просто забавлявся.

Констебль сплюнув на підлогу криваву слину та з викликом подивився в очі генералові, але той лиш скривився та відійшов. Він крокнув до мене та зупинився, дивлячись зверху вниз. Хвилину він міркував, аж поки за спиною не почулася джастанська мова:

- Більше нікого немає. Решта отруїлися та подохли.

Ці слова впали важким каменем в моїх грудях.

Я не змогла захистити Вомон-ле-Тіссен. Знову.

Напевно, Асгейр мав рацію, коли не довіряв мені.

- Добре, - відповів Оттавіо, а потім знову заговорив ольдовійською: - Білий виродок прибуде у Валуа, не сумнівайся, Сандро, і тоді він побачить твоє зґвалтоване тіло, яке я повішу на браму.

- Він вбʼє тебе, - з ненавистю прошипіла я, дивлячись в очі Оттавіо. Він усміхнувся та раптом схопив мене за руку і смикнув на себе. Але в мене вчепилися дві пари рук. Альба і Коррадо.

- Не чіпайте її, будь ласка! - закричала покоївка. Але їй дістався дзвінкий ляпас. Вона охнула і впала навколішки.

- Пусти її! - в один голос гукнули Назаріо та Фредо. Чогрійцям довелося схопити їх та утримувати на місцях, коли чоловіки намагалися кинутися до мене на допомогу.

- Та відчепися ти, шмаркач! - Оттавіо спробував відкинути Коррадо, але пальці того так міцно зімкнулися на моєму тілі, що мені навіть було боляче. Хлопчик сховав обличчя, притулившись до мене, і мовчав.

Одному з джастанських воїнів довелося підбігти та схопити дитину. Він ледве зміг розчепити його пальці, а потім відтягнути дитину вбік.

Оттавіо ж смикнув мене на себе і потягнув геть з кімнати. Мені лишалося тільки переставляти ноги, щоб не впасти.

В коридорі Оттавіо зіштовхнувся з чогрійцем, шию якого, мов товстий ціпок, огорнула сіра змія. Ще одна рептилія - чорно-жовто-червона, яку я вже бачила сьогодні - лежала у нього на руці. Він щось сказав Оттавіо, але той лише смикнув плечем, проходячи повз, та пробурмотів ольдовійською:

- Кляті варвари.

Чогрієць не збирався відставати. Він пішов слідом за Оттавіо, та раптом ткнув мене пальцем у плече і знову щось сказав. Мені здалося, що я почула роздратування.

- Відчепися, - промовив до нього Оттавіо ламаною чогрійською. Але чоловік зі зміями продовжив щось говорити на своєму діалекті. Та генерал не збирався зупинятися і намагатися зрозуміти іноземця. Він затягнув мене в іншу кімнату. Хотів закрити двері, але чогрієць притримав їх та зайшов слідом за нами.

Оттавіо прослідкував поглядом за тим, як чоловік відійшов у куток кімнати та зупинився там, спостерігаючи. Змії зацікавлено висовували язики. Тоді генерал втратив інтерес до іноземця, та повернувся до мене.

- Ну що, Сандро? Якщо скажеш мені усе, що я хочу знати, твоя смерть буде легкою.

- Я нічого тобі не скажу, - я дивилася в очі Оттавіо і змирилася зі своєю смертю. Він не вбив мене вперше, але вдруге йому ніхто не завадить.

Мені було прикро, що це станеться саме так. Шкода усіх, хто знаходився зараз у палаці. Я навіть не могла сказати, що тим хто вижив пощастило.

Оттавіо розсміявся. Хрипко і сухо, як старий ворон, що каркає з дерева.

- Маленька герцогиня вирішила пограти у сміливицю.

Він витягнув з-за пояса кинджал, схожий на ті, які носили чогрійці та притиснув його до моєї щоки. Нутрощі стиснулися від страху, подих перехопило.