Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Це авто й рухалося наче зореліт. Чи може асфальтові покриття європейських доріг були настільки досконалими, що ми просто летіли, а не їхали. Або це я почувалася так, ніби літаю. Ми висадили Труша біля готелю і я трохи відвела його вбік:

– Владе, побажай мені щасливого польоту! Ти знаєш про що я говорю...

– Та я ж не маленький і розумію, що намічається, коли мого суворого директора починають раптом називати Зоренькою... А ти впевнена, що все робиш правильно? – дбайливо й тихо запитав мене Труш. – Це все-таки конфлікт інтересів. Та я звик виконувати накази! Тебе додому чекати взагалі?

– Звісно чекати! Ти мабуть скажи Петровичу, щоб оформив мені офіційну відпустку на кілька днів, – згадала я статті Закону про працю.

– Ну, Ви не спішіть, Зоряно Захарівно. Якщо тут будуть важливіші справи, то відпустка може й затягнутися. Тим більше, що минулого року ти про неї навіть не згадала. Гарного вам відпочинку і дякую, що підвезли! Пане Берку, головою за неї відповідаєте, – на мить став дуже серйозним Труш.

– Дякую, за довіру, пане Охоронцю! Обіцяю: я буду дуже відповідальним, – вимовив Єгор та продовжував зачаровано спокушати мене своїми блаженними очима.