Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен) 📚 - Українською

Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За темними стінами" автора Nox Carmen (Нокс Кармен). Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 50
Перейти на сторінку:
Розділ 3.2

Нервово смикала ногою під партою, очікуючи на нашого нового викладача з темної магії. Софія відлежувалась у кімнаті після відвідування цілительки, адже поки я лепетала язиком із Давидом у лісі, моя тендітна подруга вивихнула суглоб. Тому зараз я вислуховувала щебетання Меліси, що примостила свою примарну дупцю біля мене. 

— А ще я сумую за жареною картопелькою, — засміялася відьма. — З цибулькою! 

Намагалася не звертати на її торохкотіння уваги, повернувши голову до іншої нечисті. Подружка мого брата сиділа попереду та гортала пожовклі сторінки якоїсь книги. Мавка у середньому ряду послала комусь позаду повітряний поцілунок і знову опустила руку на парту, продовжуючи фарбувати гострі кігтики лаком. У самому кінці, біля шафки з різними настоянками та травами, розташувався Давид. Його непосидючий сусід щось пожвавлено йому розказував, а він, здавалося, зовсім не слухав, затуманеним поглядом дивлячись перед собою. 

Не знайшовши для себе нічого цікавого, я розвернулася до вікна, ігноруючи напівпрозору пику Меліси. Судячи з насуплених брів, настрій її знову змінився.  

— Я згадала тебе, — прошепотіла вона. — Ти й твій... твій... 

— Брат, — відповіла тихо, аби інші не подумали, що я знову розмовляла сама із собою. — Артур дізнався про тебе від чаклуна зі своєї роботи, якому ти, здається, допомогла з... 

— Упирями, — щиро всміхнулася Меліса. — Я пам’ятаю. Його Ігорем звали... Він іще живий? 

Я хитнула головою. 

— Начхати на нього! Що ти пам’ятаєш про нашу справу? Про Молоха? 

Витріщаючись на Мелісу, не одразу зрозуміла, що всі замовкли й тепер із зацікавленням косилися на мене. Відчула на спині пекучий погляд Давида. 

— Він харчується неслухняними дітьми, — відповіла з явною насмішкою подружка брата, не відриваючись від книги. 

— Якщо не розумієшся на демонах, краще мовчи, — фиркнула Меліса та склала руки на грудях. 

— Вона має рацію, мовчи та не втручайся у чужі розмови! 

Лише зіткнувшись із примруженими очима брюнетки, зрозуміла, що зморозила. Тепер мене точно вважатимуть божевільною! 

— Ну, вибач, що відірвала тебе від спілкування з голосами у твоїй голові, — вона поблажливо поплескала мене по руці та повернулася до своєї книги. 

— Не вибачаю, — шикнула я собі під ніс і здригнулася від гуркоту дверей. Уже знайомий нам із Софією викладач плавно увійшов усередину. Його крижані очі сканували притихлу нечисть, ніби вишукували когось конкретного. Незвичне татуювання з легким сріблястим відблиском на його блідій шиї прикувало мій погляд.  

— Моє ім’я Тан Дарновський, — заговорив він оксамитовим, злегка хрипливим голосом та посміхнувся. 

Я з важкістю проковтнула в’язку слину. Енергетика цього чоловіка тиснула, і схоже, не лише я це відчувала. Мавка схопилася за голову; пасмо її білявого волосся прилипнуло до багряного лаку, що не встиг висохнути. Позаду хтось приглушено застогнав. 

— Незвичне ім’я та зовнішність. Ви поляк? — почувся голос безстрашної подружки мого брата. Тепер зрозуміло, чим вона його зачепила. 

Викладач сперся долонями на її парту, вишкіривши білосніжні зубки 

— Ні, Дарино, я не поляк. — Він випростався та зімкнув руки за спиною. — Вас повинен хвилювати лише мій предмет і анітрохи звідки я. 

Відьма повільно згорнула книгу. Сіла рівно та опустила голову, повністю підкоряючись. 

Я подивилася на стілець поряд, шукаючи в очах примарної Меліси підтримки, проте її там уже не було. 

Мій погляд ковзнув по склі панорамного вікна. На яскраво-зеленому газоні, біля самісінького кам’яного муру, що огороджував академію від лісу, стояв мій брат, стискаючи закривавленими руками конверт із листом, який я йому віддала. Його каламутні очі невідривно стежили за мною. 

Прикусила внутрішню сторону щоки, аби стримати крик.  

Артур зробив невпевнений крок та похитнувся. Він перейшов на біг, а я, пришпилена страхом до скрипучого стільця, навіть не змогла поворухнутися. Ніхто, здавалося, його не помічав. Не чув, як важкий хрип зривався з потрісканих губ мого брата. Як він наблизився до вікна та з усією силою ляснув долонею по склу, залишаючи на ньому закривавлений слід. Ніхто не бачив химерної посмішки, що спотворила його красиве обличчя.  

Ніхто крім мене. 

Вхопившись за край парти, я заверещала. Чиїсь міцні руки підхопили мене, коли моє тіло почало сповзати на підлогу. Притулилася до чийогось плеча й відчула щокою гарячу шкіру. 

— Щоб ніхто не виходив за двері до мого приходу, — дав команду суворий голос. 

Холодне повітря від відчинення дверей полоснуло по моїх очах, які миттю затопило слізьми. Я лише сильніше втиснулась у викладача, залишаючи на його сорочці вологий слід. 

— Орися, так? — запитав він і зробив крок за поріг, тримаючи мене на руках.  

Я кивнула та підвела голову. Поки двері за спиною викладача не зачинилися, визирнула з-за його плеча, щоб саме в цей момент перетнутися з почорнілими очима Давида. 

Тан, чи як там його, оминув трьох чаклунів, що тупцяли на сходах, здивовано позираючи нам услід, і підійнявся на другий поверх. Його рука міцно тримала мене під колінами. Навіть занадто. Подумки зраділа, що сьогодні одягла штани, а не коротку спідницю, і його пальці не торкалися моєї шкіри. 

— То що сталося, Орисю? — запитав викладач, збавивши крок.  

І куди він узагалі мене несе? До цілительки? Нажахана побаченим, я навіть дихати не могла, не те що запитати. 

— Можете мене відпустити? Мені вже краще, — попросила пошепки. 

— Краще тобі чи ні, це вже Христині Михайлівні вирішувати, — на вустах Тана з’явилася легка усмішка. 

Отже, все-таки до цілительки... 

— Вибачте, що зірвала вам заняття, — перепросила, відчувши, як тепло розлилося в грудях від цього його жесту.  

Тан повернув до мене голову та раптово зупинився. Його рука, що притримувала мене за спину, поповзла доверху. Опинилася на шиї й злегка її стиснула.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 12 13 14 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"