Читати книгу - "Поряд з тобою, Ірен Вастро"

-Ти права. Сподіваюся, що наш план діє.- кажу я.

В цей час Руслана і Артем:

-Ви така гарна пара зі Златою. Я рада, що ти знайшов свою єдину. – каже Руслана.

-А ти? Ти впевнена, що Захар, той хто тобі потрібен?- питає Артем, дивлячись на неї.

-Я гадаю, що наші стосунки пережили своє. Ти не герой мого роману. Ми з Захаром любимо одне одного. Ти маєш з цим змиритися.- каже Руслана.

-Ніколи. Ніколи я з цим не змирюсь.- каже Артем і йде в будинок.

Я йду за ним. Він піднімається  йде на кухню, де відкорковує віскі.

-Чого прийшла? Подивитися, як страждають від кохання?- питає він, помітивши мене.

-Підтримати тебе.- кажу я забираючи пляшку з його рук.- Тут твої колеги, батьки, сестра, тому тримай себе в руках. Чоловік ти чи хто?- кажу я.

 Мабуть ці слова  подіяли на нього, як червона ганчірка на бика і від підскочив до мене ближче і поцілував. Ще пристрасніше, ніж раніше. Схопив буквально всвої обійми та тримав так міцно, як тільки можливо, щоб я не вирвалась. Я спочатку завмерла від несподіванки, а потім вирвалася та лала ляпаса.

-Що ти робиш? Ніколи більше не роби так! - сказала я намагаючись заспокоїти своє серце від хвилювання та побігла на вулицю, через інші двері будинку.

Сльози потекли від образи та приниження. Навіщо я погоджувалася на весь цей фарс? Я сіла на лавку і витирала сльози. Хочу додому. Але таксі викликати не можу, телефон лишився в будинку. Вирішила йти пішки. А там буде видно. Я йшла темною вулицею, яку освічували ліхтарі і намагалася заспокоїтися. Чому Артем так зробив? Навіщо він розтривожив мою душу? Невже я справді в нього закохалася? Дурепа! Я йшла і не помічала нічого навколо.  Доки не почула слова компанії хлопців, яку проходила:

-Агов, красуне, ти куди так поспішаєш?- запитали вони і тоді я нарешті прийшла в себе і відчула холодок страху.

Мовчки йду далі пришвишивши крок. Потім  коли чую кроки за спиною, біжу, піднявши довгу сукню. Та мене наздоганяють і хапають під руку двоє хлопців. Намагаюся вирватися, але все марно, вони сильніші за мене. Плачу і кричу: «Допоможіть!», доки мені не закривають рот рукою. Тягнуть кудись б бік машини. Намагаюся бити їх ногами, та все марно. Раптом мене засліплює світло фар. Хлопають двері  машиниі лунає голос, якого я зовсім не сподівалася почути:

-А ну відпустіть її!- кричить Артем та біжить до нас.

 Підбігає та б’є  їх по черзі в обличчя. Чіпкі руки відпускають мене і я біжу в таксі, на якому приїхав Артем. Дивлюся у вікно і бачу, що й йому дістається. Тому кричу з таксі:

-Поліція вже їде!- нарешті хлоці спиняються і біжать геть.

Боюся виходити з машини. Сиджу тремчу.  Артем повільно підходить до таксі та сідає. Обличчя в нього в крові, з носа тече. Прошу у водія таксі серветки та даю йому Артемові.  Він витирає кров та пильно на мене дивиться.

 -Ти як?- питає дивлячись на мене.

-Нормально.- кажу тремчучи чи то від холоду, чи то від страху.

-Куди далі їхати?- питає водій.

-Давай до мене. Жанна буде в шоці, знову мене таким бачити.- каже Артем та називає свою адресу після мого кивка.

Їдемо мовчки. Таксист поглядає на нас в дзеркало заднього виду.

-Посварилися, молодь?- питає проникливий таксист.- Я зі своєю дружиною теж сварився мільйон разів, доки не зрозумів, що не можу без неї жити.- каже всміхаючись.

-Ви не так все зрозуміли.- кажу я.

-Та ні. Все так я зрозумів. То ви ще до кінця не зрозуміли, що між вами.- каже таксист.

Мовчимо далі. Кожен перебуває в своїх думках. Нарешті таксі прибуває до будинку Артема. Виходимо з таксі. Він йде по переду, а я за ним.  Піднімаємося ліфтом на поверх і заходимо до його квартири.

- Ванна зліва по коридору. Можеш прийняти душ. Зараз дам тобі в що переодягнутися. Твоя сукня зіпсована.- каже Артем і я нарешті помічаю, в що перетворилася красива сукня.

-Добре. Дякую.- кажу хриплим голосом.

Він дає мені рушники та свою футболку і штаниі я йду у ванну. Там бачу  заплакану чупакабру в дзеркалі я плачу від жаху пережитого вечора. Знімаю брудний одяг і приймаю душ. Одягаю речі Артема, та вдихаю його аромат. Виходжу з ванної і бачу Атема, що витирає обличчя від крові.

-Давай допоможу.- каже несміливо підходячи до нього.

Хлопець оглядає мене та читаю жалість в його погляді

-Пробач мене, якби не я, ми б сьогодні всього цього не пережили.- каже він дивлячись на мене.

-Пробачаю.- кажу я витираючи кров та наклеюючи пластир.

-Ти скоро станеш моєю особистою медсестрою.- жартує хлопець.

-А ти моїм охоронцем.- кажу я і ми завмираємо.

Дивимося в очі одне одному. Артем опускає погляд на мої губи. А потім різко відвертається. Ти мсожеш лягти в моїй кімнаті. А я ляжу в залі на дивані. Я гадаю, що на сьогодні пригод достатньо. Я завтра тебе відвезу додому.- каже Артем, а я киваю.

В цей час телефонує Жанна: