Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

З душу я вийшла з відчуттям полегшення. Внутрішній спокій повернувся, і разом із ним — упевненість у собі. А саме такі люди, як відомо, перемагають долю.

На невеликому столику вже чекала проста вечеря: розігріті напівфабрикати та баночка газованої води. Ед, переглядаючи щось на планшеті, зручно вмостився на своєму ліжку.

— Ти вже поїв? — запитала я, витираючи рушником волосся і залізши на хиткий стільчик. Шлунок видав гучний голодний звук. Останній раз я їла ще вчора вдень, а зараз уже ранній ранок.

— Так, поки ти була в душі, — кивнув він, не відриваючи очей від екрана.

— Що ти там так старанно шукаєш? — запитала я, смакуючи ароматний шматочок тушкованого м’яса й заплющуючи очі від задоволення. Було напрочуд смачно. Треба буде запам’ятати назву фірми.

— Інформацію про винагороду за тебе, — відповів він, і я ледь не подавилася газованою водою, яка потрапила не в те горло. — Ти в топі, — сказав він, розгортаючи екран до мене.

На мене дивилася дівчина із серйозним виразом обличчя. Вона була одягнена в яскраву хустку, що повністю покривала голову, і безформний традиційний одяг одного із Закритих світів. Фото було зроблено випадково під час однієї з місій. Так, це була я, але водночас і не я зовсім.

Внизу була вказана сума винагороди за моє затримання. Очі полізли на лоб. Та це ж річний бюджет маленького світу!

— Хлопці добре постаралися. Головне, що приховали моє волосся. Його колір я в будь-якому разі не зможу змінити, а це дуже примітна деталь.

Я не знала, чи дякувати Босу й Вовку, чи проклинати їх. Розумію, що вони намагаються відвести від себе підозру, але сума надто велика, щоб не викликати інтересу до мене. Треба терміново змінювати особистість.

— Згоден.

Ми вляглися спати через пів години, але сон не йшов. Хоч стіни тут і товсті, я все одно чула тупіт і гул інших постояльців, громовий гуркіт надземного метро, крики й гучне виття сирен.

— Спиш? — тихо запитав мене Едвін подумки.

— Ні, — я перевернулася на спину й подивилася на нього. Він задумливо напівсидів на ліжку й дивився у вікно.

— Я довго думав, як вчинити далі. Зараз переді мною відкрито багато шляхів, — він перевів погляд на мене. Ох, відчуваю, ця розмова не сподобається мені. — Я вирішив. Я залишуся з тобою і буду супроводжувати, поки на те буде воля Богині, — він замовк, уважно розглядаючи мене, а за кілька хвилин продовжив: — Богиня завжди знає, що краще для своїх дітей. І тебе я зустрів невипадково. Твій Дар великий, а воля надзвичайно сильна — ти обов’язково створиш щось важливе. Отже, я повинен бути поруч, щоб у потрібний момент виконати своє призначення. Не хвилюйся, я не буду тобі заважати, просто дозволь мені бути поруч, — завершив він свою коротку промову рішучим, сповненим надії тоном.

Я була трохи ошелешена й не знала, як реагувати на такі слова. Невірно витлумачивши моє мовчання, він швидко продовжив:

— Я родом із відомої родини Служителів. Ми поколіннями служимо й оберігаємо нашу Богиню. І я не виняток. Моє життя належить Ларі з моменту самого зачаття, — він емоційно запустив руку у волосся. — У день свого повноліття я мав пройти ініціацію і відправитися служити в храм, як це зробили всі мої старші брати. Але волею вищої сили в мене так і не з’явилася іскра в серці. І тепер я знаю, чому! Адже якби моя доля склалася інакше, я не зміг би виконати її волю і сенс свого життя. Ти — моє призначення!

На секунду мені стало страшно. Іноді мати справу з релігійними фанатиками дуже небезпечно для життя. Так, він і до цього часто згадував Богиню, але я вважала, що це просто сталі вирази, і не надавала цьому великого значення.

Але такий розвиток подій зовсім не входив у мої плани.

— Еде, любий, ти ж розумієш, що не зможеш усе життя бути біля мене? Колись у нас з’являться сім’ї та власні турботи. Ми живемо занадто довго, щоб давати такі необачні обіцянки.

— Я вже все вирішив для себе. Не хвилюйся, я не буду тобі заважати.

Я не знала, що й думати. З одного боку, я провела з ним не один місяць. Нічого поганого він мені не зробив. Навпаки, допомагав і виконував усі доручення. Негативних нахилів за ним не помічено, навіть поганих звичок немає. Важке рішення.

Добре все обміркувавши, я рішуче сіла.

— Гаразд. Припустимо, я погоджуюсь, — сама не вірю, що кажу це. Очі Едвіна засвітилися щастям. — Але з однією умовою. Ти присягнешся, що ніколи не заподієш мені чи близьким мені людям шкоди — ні навмисно, ні ненавмисно.

— Звичайно! Дякую! — він, не роздумуючи, порізав руку чимось гострим і промовив заповітні магічні слова. Над раною піднявся червоний серпанок і, згорнувшись у кільце, плавно опустився на зап’ястя, утворивши тонку червону смужку.

Зітхнула. Сподіваюся, я не пошкодую про це рішення в майбутньому.

Наступні кілька днів ми провели в пошуках мого знайомого — юриста Лі. Цей екстремал після останньої вдалої справи зник і не відповідав на дзвінки. Спільні знайомі також не знали, де він.

Але я наполеглива й уперта. Коли йдеться про мої інтереси.

Через силу-силенну витраченого часу й нервових клітин, я стою на різьблених перилах його балкона й дивлюся на зворушливо сплячого Зайця. Східний Зая — таким, з моєї легкої руки, стало його прізвисько на кораблі. Бос не любить залишатися боржником. Коли нашого Заю підстрелили вдячні опоненти, саме я витягала його з могильних обіймів.

— Зая, а я тебе знайшла.

Реакція чоловіка вартувала того, щоби проходити весь цей квест.

— А-а-а-а-а-а-а! Шейда! Я мало душу богам не віддав! Навіщо ж так лякати?! — заволав він, підскакуючи з ліжка. Як бальзам на душу, їй-богу.

— Бо на дзвінки відповідати треба, а не в хованки гратися, — я була реально втомлена і зла.

— Ненормальна! — дав мені характеристику чоловік і став навпомацки шукати свої окуляри. А я що, сперечаюся? Нормальні на моєму місці давно б гнили в канаві або були вбиті ще в дитинстві.