Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

Чорні очиська войовниче кліпали, але кущик мовчав.

— Я провів складний ритуал. Я забрав тебе по цей бік. Угоду укладено, тож виконуй свою частину! Живи, де наказано, слухай та дивись навколо, а раз на тиждень звітуй. Хіба це складно?

— Складно! Шоб тобі очі повилазили! У мене рук немає, аби звіти тобі писати, йолопе безголовий! — вереснув польовик.

Від люті на кулястому тулубі проклюнулися квіти. Запахло польовим букетом.

— Раніше ти якось справлявся. Тож порайся й надалі, — Чорнововк насупився та несподівано гаркнув: — А як ні, то пошкодуєш, присягаю Ґаадом!

Він ударив кресалом по кремінню, зловив іскру трутом. Створіння перелякано зіщулилося та спробувало відсахнутися, але незримі кайдани тримали міцно. Характерник повільно розпалив люльку і наказав:

— Звітуй.

Перекотиполе слухняно забурмотіло:

— Вигулькнуло тут одне базікало... По місцевих шинках ляси точить і постійно всіх пригощає, аби увагу привернути... Розповідає, як гарно при Смарагдовій Орді ведеться... Щоб не вірили жахам, які про неї кажуть... Мовляв, бери ярлик і живи щасливо та сито... Зве себе купцем із Новгорода і, схоже, не бреше — окає, як справжній москаль... Зникає миттю, як тільки поблизу намальовується вовкулака з чересом... А потім повертається і знову за старе...

— Цікаво, — кивнув Северин. — Напишеш усе в подробицях: ім'я, вигляд, вік цього співочого купця, місця, де висиджується. Ти знаєш, як це робиться. Ще щось було?

— Більше нічого.

Характерник набрав повні легені диму і повільно видихнув прямо в польовика. Той заплющив очі. Квіти згорнулися та принишкли.

— Залишайся корисним агентом та ніколи знову не забувай свої обов'язки. Чуєш?

— Чую, — прошепотів кущик.

— Ще раз примусиш мене їхати у цю діру та гратися у хованки — змушу тебе гратися з вогнем. Аби ти часом не вирішив, що це такий вислів, поясню: я розпалю під тобою багаття, — Северин карбував слова тихо і спокійно. — Велике, справжнє, пекуче багаття. Второпав?

Створіння пробурмотіло щось про кров і лайно.

— Не чую!

— Уторопав, кажу, — відповів польовик та розплющив очі. — Второпав, пане вовкулако. Ти у нас сильний і могутній. Славно лякаєш бідолашних польовичків, які тобі й до коліна не сягають. Не порушу я угоди, щоб її грім побив і тебе разом з нею...

— От і молодець. Котися звідси!

Северин носаком чобота стер частину кола. Перекотиполе закрутилося, завертілося та чкурнуло за обрій, наче гарматне ядро. Чорнововк похитав головою — завжди з ним та сама історія — і рушив до найближчого дуба доповідати осавулі, що справу з несумлінним агентом залагоджено.

Їхати майже два дні заради десяти хвилин розмови! І через це він пожертвував своїм часом із Ліною? Тьху!

Чорнововк старанно розбудовував мережу потойбічних шпигунів упродовж останніх років: у кожному полку, у кожному паланку мав щонайменше одного. Деяких він знайшов у людських володіннях та домовився про послуги; деяких витяг з Потойбіччя за умови співпраці — як цього неслухняного польовика. За невеликими винятками, клопоту з агентами не виникало і корисні відомості стікалися регулярно, тож Віра Забіла, осавула потойбічників, наступним завданням планувала створення мережі на улусах Смарагдової Орди. Северин уже подумки готувався до тривалої розлуки з Ліною, хоч вона обіцяла навідуватися навіть за багато сотень миль...

На дубі чекав лист.

— Сподіваюся, то не Забіла.

Долоню залоскотало. На дубовій корі розквітли червоні літери і почувся шепіт: «Щезнику від Іскри. Вітаю, любчику! Ти станеш татусем. Вистачить духу на особисту зустріч? Чекаю на відповідь. Нехай Мамай допомагає».

Слова змовкли, літери розтанули в повітрі. Це було перше повідомлення від Катрі після їхнього остаточного розлучення чотири місяці тому. Шаркань сторожко дивився на Северина. Минула хвилина, а характерник не поворухнувся.

Щойно він подумав, як напрочуд легко пишеться новий розділ його життя, щойно побачив у ньому сенс і повірив, що відтепер так буде завжди — як перо зламалося та всіяло сторінку чорнильними бризками. Написані розділи не хотіли лишатися у минулому.

— От лайно, — сказав Северин.

Розділ другий

«Наказую якомога швидше перевірити особисті джерела у Таємній Варті; дізнатися останні відомості щодо змін у керівництві та доктрині; звітувати про кожне джерело окремо з усіма подробицями».

Дивне завдання. Кротів у Варті по дрібницях не смикають... Напевно, Басюга мав якісь серйозні причини для такого доручення. Пилип давно не обдумував накази: просто виконував і брався за наступні. Серед агентів Таємної Варти він мав трьох інформаторів, та для початку рушив до найменш надійного.

На дошці оголошень, що висіла поруч із казармами сердюків міста Лубни, поміж портретів оголошених у розшук, талановито прикрашених вусами та рогами олівцем невідомого митця, з'явилася невеличка об'ява: «Шукаю рідкісну книгу про таємні властивості поганки блідої та інших безкорисних грибів, писану Климентієм Горопашним у році тисяча вісімсотому. Чекаю на власника примірника щовечора у бібліотеці».

Олексій Крижанівський щодня ходив на службу повз цієї дошки. Як персона відповідальна та занудна, агент щоранку вивчав її на предмет свіжих оголошень, і то був ідеальний спосіб викликати його на зустріч. Наступний вечір Пилип провів у бібліотеці за випусками останніх газет — він трохи відстав від новин, що неприпустимо для контррозвідника, тому надолужував згаяне, поки мався вільний час. Просидів до самого закриття, проте Олексій не з'явився, і це було дивно: раніше він ніколи не змушував чекати.

Читальна зала не користувалася попитом серед містян, тому характерник сидів наодинці під зацікавленим поглядом бібліотекарки — новенької, що змінила старого хворобливого буркотуна, який завжди схиляв Пилипа до розпивання лікувального самогону на меду і гнівався після відмов, наче то були особисті образи.

Другий вечір Олефір провів за різноманітними творами про перевертнів. Творів знайшлося чимало, але переважно то була маячня, написана вар'ятами, та нісенітниці, вигадані задля читацької розваги — жодних корисних відомостей на численних сторінках не знайшлося. Напевно, вартісні роботи про Звіра та його природу треба шукати в архівах Ордену, а точніше, в архівах двохвостих... Може, попросити Щезника про невеличку послугу? Втім, коли пригадати, як він убив власного батька, підкореного Звіром, то це не найкраща думка.

Підкорення — хибне слово, Пилипе. У могутньому союзі вони віднайшли справжню свободу.

Другого вечора Олексій теж не з'явився. Зранку Пилип перевірив оголошення: його не зірвали, але піддали невеличкому редагуванню, внаслідок чого