Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки" автора Інга Квітка. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 29
Перейти на сторінку:

— Я навпаки думаю, — відповіла Іванка і зробила крок вперед, тим самим показуючи, що вона не збирається залишати мене сам на сам із велетнями й це не дивлячись на те, що потворам вона ледве діставала до коліна. Що тут скажеш? До зустрічі з цими велетнями, я вважав Іванку — високою, коли порівнював з нами — кроликами. Але вона людина, а ці величезні незграби — дійсно велетні. Тим часом Іванка не знала про мої думки й продовжила говорити, — якби Вітер відвів нас до Володарки, в нас принаймні з'явився додатковий час на те, аби щось вигадати чи спробувати, я навіть не знаю… — вона розгубилася. — Їх не менше десяти й тікати нам немає куди. 

Дівчинка мала рацію. Озирнулася і помітила, як дерева поворухнулися, коріння, які до цього ховалися глибоко в землі, огорнуті зверху снігом, немов лапки павуків — а саме тінями, почали витягуватися в гору.  

— Так, вони явно не збираються нас вести кудись. — я знову стрибнув. — Дерева, вони теж можуть зараз почати пересуватися, — зауважив я. — Разом із велетнями, вони готують для нас пастку, з якої не вибратися. Нагадую, Іванко, в тебе ще є шанс, тож скористайся ним. А я маленький, швидкий.

Цього разу я зробив це не в бік, а вгору і мені вдалося перестрибнути одного з велетнів. Адже, коли вони готувалися до нападу, то спиралися на землю передніми лапами й ставали трохи меншими на зріст. Кгм, у їхньому випадку — меншими — це не метри три, як мені здавалося, а може менш як два.

Що стосується дерев, вони також створювали довкола нас досить гнітючу атмосферу та моя впевненість росла і ймовірніше через Іванку. Але дівчинка мала впертий характер. Вона явно показувала, що не лишить мене самого і цього разу. 

Дівчинка стрибала не так високо і швидко, як я, проте, зараз їй вдалося досить непогано врятуватися від велетнів. Це мене втішило. Зізнаюсь відразу — ненадовго. В той момент, як я перемикнув свою увагу на Іванку, один з велетнів жбурнув мене немов м’яч і перелетів в повітрі над головами кількох чудовиськ та зачепився вушком за гілку тіней одного з дерев, яке затупотіло тінню коріння та почало підстрибувати. 

Я відчув біль. Гілка подряпала мені вухо на якому я безпорадно повис. Лишалося чекати, коли тінь дерева скине мене вниз. Так і сталося. Думав, що впаду на землю та Іванка простягнула руки вперед і впіймала мене. Дівчинка хотіла втекти та за її спиною височили дерева. Води поряд не було, тож я розумів, що цього разу дерева, а точніше їхні тіні, від нас не відчепляться. Я ж бо пам'ятав, що тіні боялися води. 

 

Що ж… ситуація не з простих: попереду нас з Іванкою — велетні, які сунуть на нас, позаду — дерева. Довго тікати ми не зможемо, бо велетню достатньо зробити один крок, поки Іванці, як мінімум десять. Також тіні дерев, завдяки своєму корінню, яке гнеться, наче павучі лапки, пересуваються досить швидко. 

— Ми у пастці, — підсумувала Іванка. 

— Не хотів висловлювати це вголос, так би мовити — нагнітати ситуацію, — всміхнувся я, — та ти теж це помітила. Тож можна не приховувати, що дійсно доведеться обмізкувати, як звідси вибратися…

Я не договорив, бо почув чийсь голос. Описати його доволі складно. Дзвінкий і водночас тихий. Іванка озирнулася і крізь дерева та їхні тіні ми помітили — Єдинорога. Хоча саме рога на голові в нього не було. Єдиноріг підняв передні лапи, наче попереджав чудовиськ та дерева з їхніми тінями, що їм краще відступити. 

Проте і першим і другим вистачило однієї його присутності. Велетні завмерли кожен на своєму місці, сердито дивлячись один на одного. Дерева тихо перемовлялися між собою. Їхнє коріння повернулося під землю і якби вони тільки-но не розгулювали довкола нас, я б подумав, що — це звичайнісінькі дерева. 

— Ці двоє підуть зі мною. — попередив Єдиноріг і махнув головою. Довжелезне волосся, а точніше грива, розфарбована всіма кольорами веселки, ворухнулося. Найбільше мене вразило — величезні, добрі очі Єдинорога. Дивлячись на нього, не виникло жодних сумнівів, що його силою точно не заволоділа Володарка і він не став злим. Та й кайданів на ньому я не помітив. А от величезні білі крила. — Кролику, тебе поранено. Тобі потрібна допомога. 

— Так. — погодилася Іванка, яка як і я вперше в житті бачила справжнього Єдинорога. Від подиву в неї відвисла щелепа. Вона стояла, як вкопана і лише, коли Єдиноріг звернувся до неї, схилила голову і помітила краплину крові на моєму вушку та приклала до нього свій шарф. — Треба щось робити. 

— Я знаю, хто нам допоможе. — заспокоїв її Єдиноріг. — А ви, велетні, повертайтеся до своєї чаклунки. — він перевів погляд на чудовиськ. — передайте Володарці, що це я наказав вам залишити Іванку та Пухнастика. Вони підуть зі мною рівно, стільки, скільки я зможу пройти з ними. — сумно додав він. Чудовиська затупцювали на місці. Я помітив, що вони не поспішають виконати наказ Єдинорога і водночас зупинилися і більше не намагаються напасти на нього або нас. Щось їх зупиняло. Але що? — Ви наважитеся битися зі мною? — Єдиноріг обережно закрив величезним крилом нас з Іванкою і виступив вперед. 

— Відчувається, ніби нас щитом закрили, еге ж? — спитав я в дівчинки. 

— Так. Ти знаєш, я думала, що ми тут можемо зустріти кого завгодно, але справжнього Єдинорога, я і досі не можу повірити. 

— Доведеться, — Єдиноріг повернув голову в наш бік. — Поки велетні поскаржаться на мене Володарці, в нас є час. Ходімо, — і він опустив крило вниз. — Поки ви зі мною, вам нічого не загрожує.

— А як до… — заговорив я та дівчинка шикнула на мене. 

— Це не ввічливо, Пухнастику, — прошепотіла вона мені у самісіньке вухо. — Ми маємо бути вдячні вже за те, що Єдиноріг врятував нас тільки-но. Можливо, в нього є важливіші справи, ніж розгулювати цим лісом разом з нами. 

— В мене немає важливіших справ, а не зачепили вони мене, тому що якби Володарка мене не ненавиділа через те, що не змогла заволодіти моїм даром — їй я потрібен живий. Доки я живий, вона зможе ним скористатися, проте, коли щось станеться зі мною, вона не отримає моєї сили. В моєму випадку її довелося віддати повністю. Бо інакше, — він ненадовго замовк, — через це я не можу більше літати, так би миттю вас доставив, куди потрібно. Але нічого, — пояснив Єдиноріг та вказав нам крилом подальший напрямок. — Це трохи скоротить шлях до гори й думаю, ми вилікуємо твоє вушко. Ти серйозно постраждав у битві з велетнем. 

1 ... 12 13 14 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"