Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки" автора Інга Квітка. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 29
Перейти на сторінку:

«Битві», — подумав я. Це мене насмішило та я стримав посмішку і поважно хитнув головою. Врешті-решт я — кролик, який має врятувати Різдвяну зорю. Тож маленький комплімент мені не завадить. 

Іванка щільніше закутала мене в шарф і ми продовжили свій шлях. Єдиноріг йшов повільно, аби підлаштуватися під наш темп, точніше дати час нам трохи відпочити. Принаймні мені так здалося. 

І от нарешті ми зупинилися. Довкола нас досить звична картина — ліс, дерева…

— Ось, — сказав Єдиноріг. 

Я та Іванка подивилися в бік, на який вказав нам Єдиноріг і ми помітили — справжню квітку, яка росла у величезній кучугурі снігу. Проте здається їй це зовсім не заважало. Вона ані краплі не мерзла. До цього я думав, що мене вже нічим не здивуєш і по моєму повторював кілька разів, особливо, коли нам доводилося зустрічатися з різними чудовиськами та зараз те, що я побачив перед собою — з легкістю відповідало на питання, чому цю квітку називають «диво». 

Диво-квітка насправді відрізнялася від усіх квітів, які мені кролику доводилося коли-небудь бачити. Думаю й Іванці теж. Дівчина стояла поруч зі мною, повторюючи свій вираз обличчя, коли вона вперше дивилася на Єдинорога. 

Так от, Диво-квітка була досить високою. Її тонкий стан тягнувся вгору, листя довкола неї радше нагадували ліани, які легенько коливалися при її ледве помітних рухах. Кожна з ліан була всипана дрібними золотими квітами, з яких неначе визирала частинка неба. Пелюстки самої Диво-квітки були повністю відкриті. Великі, кольору неба з ледь помітними крихтами від зір. Над самими ж пелюстками ті самі крихти утворили кілька оболонок, наче завдяки цьому збиралися захистити Диво-квітку від чогось невидимого, а може того, про що було відомо лише їм?  

Вона першою привіталася з нами. Дзвінкий голос нагадував водоспад. 

— Це найпрекрасніше, що я колись бачив чи чув, — прошепотів я Іванці. — Вона і правда, як справжнє диво. Я вже й не сподівався, що в цьому лісі є щось прекрасне, крім навали потвор, які постійно полюють за нами. 

 

— Диво, яке зцілює від будь-яких недуг, — нагадав Єдиноріг. — Іванко, тобі доведеться допомогти своєму другу — кролику, — і Єдиноріг вказав на пелюстку, — візьми одну з них і приклади до рани й Пухнастик вмить забуде про неї. Вона щезне нібито її ніколи й не було.

Іванка підійшла до Диво-квітки та перш ніж протягнути руку до пелюстки, спитала: 

— А вам не буде боляче? 

— Ні, що ти, — всміхнулася Диво-квітка, — я для цього створена, щоб зцілювати. Як віщунки-сестри — які передбачають долі, чи Єдиноріг. Ти теж здатний, але не просто зцілювати. Твоя сила — наймогутніша за всі, які коли-небудь існували. Він дарує — безсмертя, — пояснила вона нам з дівчинкою. 

— Безсмертя? — перепитав я, а про себе подумав, що враховуючи те, з ким нам з Іванкою доводиться зустрічатися в цьому лісі, нам би не завадило навіть дещиці так званого — «безсмертя». Та все ж я не ризикнув сказати про це вголос, хоча й дуже хотів. Замість цього я дочекався, поки Іванка відкриє долоню й одна з пелюсток Диво-квітки опинилася в ній. Дівчинка приклала пелюстку до мого вушка і воно відразу зцілилося. — Дякую. — я відчув, що вушко перестало боліти й поворухнув ним. Іванка посміхнулася. — Ви квітнете, навіть взимку. Це якась особливість, — поцікавився я, вирішивши, що раз вже не буду торкатися теми про безсмертя, бодай спитаю, як таке можливо, що серед лютої зими напередодні Різдва, вона продовжує рости. 

— Я не відчуваю ні холоду, ні тепла. В цьому лісі я з самого початку, так само як і віщунки і Єдиноріг. Колись цей ліс був наш. Довкола квітнули сади, вода в озері була найхолоднішою і давала змогу вгамувати спрагу всім, хто цього бажав. Істоти, які володіли чарівними вміннями жили поряд один з одним тут, або приходили сюди, якщо потребували передбачення від віщунок, чи моєї допомоги. Так було доти, доки темна чаклунка не почула від однієї з істот про те, що в цьому лісі живе Єдиноріг — єдиний, хто ще мав ріг, в якому живе сила безсмертя. От вона і прийшла сюди. Вона хотіла заволодіти саме безсмертям. Це сталося якраз напередодні Різдва. Тоді кожен з нас зробив те, що міг зробити, аби зупинити її. Але найбільше тієї ночі нам допомогла Різдвяна зоря. Саме завдяки їй вдалося зупинити Володарку. І нехай ми не змогли тоді її повністю перемогти та все ж нам вдалося її затримати. 

— Так от що заховано на дні озера. — пробурмотів я собі під ніс. 

— Ти вірно здогадався, кролику. Так, саме ріг Єдинорога, який захований там і який колись дуже і дуже давно саме тій зорі й подарував безсмертя, коли вона необережно зірвалася з неба, бо почула одне з людських бажань під час Різдвяного вечора і не змогла втриматися. Тоді вона могла здійснити бажання, але не хочу переповідати це, але ми могли б залишитися без неї. Проте Місяць вчасно помітив, що сталося й урятував її, попросив про допомогу в Єдинорога. Відтоді Різдвяна зоря безсмертна, виходить раз на рік на небо і ми попросили її не здійснювати заповітних бажань. Є багато зір, які роблять це і Місяць стежить за тим, аби мрії на землі здійснювалися. Та вона — Різдвяна. Вона така одна й має залишатися нею до скону часів, якщо такі колись настануть, — посміхнулася нам Диво-квітка. — Так от ріг безсмертя, захований під дном озера і дістати його Володарці, дуже не легко. Але можливо і з кожним роком вона все більше наближається до своєї мети. 

— А коли ви принесли в жертву свою силу. — я поглянув на Єдинорога. — вам не було боляче? 

— Це не важливо. — відповів Єдиноріг. — Я мав зробити те, що зробив, інакше Володарка, заволодівши моїм даром, стала б непереможною і зараз вона не лише б цей ліс перетворила на жахливу в’язницю для всіх, хто тут є, а може й пішла б далі, щоб заволодіти… 

— Всесвітом? 

— Не зовсім, — погодився єдиноріг, — Володарці потрібно дещо інше. — він задумався, — зараз їй потрібна Різдвяна зоря. — він не надовго замовк, наче вирішував, чи варто йому продовжувати говорити, або краще зберегти таємницю. Проте наважився заговорити, — Різдвяна зоря, ховаючи мій дар — безсмертя, вона стала замість ключа, тобто вона і є той ключ, який зачинив скриню, в якій ми з Місяцем, Диво-квіткою та ще деким, з ким ви познайомитеся дуже скоро і заховали безсмертя. Але скільки Володарка не шукала, вона не має такої сили, проте, коли вона заволодіє моєю чарівною силою — безсмертям, вона зможе взяти Різдвяну зорю до рук — заволодіти нею раз і назавжди. 

1 ... 13 14 15 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"