Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки" автора Інга Квітка. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 29
Перейти на сторінку:

— Але, — зауважив я, — зоря, яка їй треба бути ключем до скрині, в якому ваш дар — безсмертя, та, — повторив я знову, бо почуте виглядало надто заплутаним, наче лабіринт, — взяти до рук ключ і відкрити й заволодіти безсмертям вона не може, бо не має здатності взяти Різдвяну зорю до рук, — я вже сам заплутався і не був впевнений, що зміг правильно сформулювати те, що почув від Єдинорога. 

— Так, кролику. — погодився Єдиноріг. — Ти все вірно зрозумів і пояснив. 

— Тобто, — я не зупинявся, — ні Дерева, Русалка, Змія, Перевертень, Вітер, чи інші потвори не дали наразі Володарці такої можливості здійснити підлий задум? 

— Ні, навіть сила Дракона — його полум'я не здатне їй допомогти, а вона вже нею володіє. 

— Дракона? — повторив я і затнувся, критично поглянув на себе. — Тобто попереду на нас з Іванкою чекає ще й Дракон. Такий величезний і зелений, фиркає вогнем? 

— Кролику, — Іванка легенько торкнулася мого вушка, — ти чуєш, що каже пан Єдиноріг. — вона показала своє незадоволення тим, що я уточнюю те, що й так пролунало достатньо зрозуміло.

— Вибач, — прошепотів я, — просто хотів знати, що чекати далі. Розумієш, хотілося бути хоч трохи підготовленим, надто швидко все відбувається. Я деколи не встигаю.  

— Так, кролику, з Драконом ніхто не хоче побачити на своєму шляху. — підтримав мене Єдиноріг. Але інакше до зорі вам не дістатися. Він охороняє скелю. 

Мої вуха сумно опустилися в різні боки. Я виглядав невпевненим. Не переляканим — ні. Напевно, я втомився боятися всього і всіх, що відбувалося в цьому лісі. Проте уявляючи зустріч з самим Драконом я навіть представити не міг, що далі буде ще страшніше? Та відповідь прийшла сама по собі — Володарка, яка володіє купою темних сил. 

— Час йде, — нагадала Диво-квітка. — Ви мусите поспішити, за кілька годин почне темніти. А до гори шлях нелегкий і не швидкий. Якщо можливо по дорозі побачите Вітер, передайте йому, — вона зашарілася і замовкла. 

Ми переглянулися з Іванкою: 

— О, Вітер! — згадав я радісно. — Ми про нього і хотіли поговорити з вами, Диво-квітка. — Він, він, — почав я, але не знав, як продовжити. 

— Він вважає себе дуже винним, — додала Іванка. — Якби ви його бачили. Він дуже розкаюється і хоче все виправити. Він не може пробачити собі. А ви вибачили його? 

— Йому немає в чому себе звинувачувати, — тихо сказала Диво-квітка. Вона стала геть сумна. — Якщо зустрінете його знову, передайте, що я його дуже чекаю. Єдиноріг переніс мене на нове місце. Звісно, скоро Володарка дізнається, де я. Тікати мені нікуди, адже через коріння, я прив’язана до місця.

— Але ж ви сюди якось потрапили? — спитав я. — Дерева…

— Володарка ніколи не дасть мені тієї сили, аби я могла рухатися. В той час, як я, як… це сталося. 

— Вітер зламав, — договорив Єдиноріг за квітку. 

— Так, я все одно помирала і Єдиноріг вирішив ризикнути. Він переніс мене сюди. Тут кращий ґрунт і завдяки власній силі зцілювати, я змогла знову ожити. Тож…

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв я її. — коли ми зустрінемося з Вітром, ми йому перекажемо. Тим паче ви навіть не уявляєте, як він хвилюється за вас і відчуває свою провину. 

— Ні! Зовсім, ні! Він не має відчувати провину за те, який він є. Та могутня сила, що всередині нього надто безмежна і він не завжди може нею керувати. Тому так сталося. Його вини немає.

— Не сумнівайтеся, я перевірив її на собі, — згадав я та Іванка знову подивилася на мене тим своїм поглядом, щоб я миттєво припнув язика і додав те, чого від мене всі очікували й з чим в цілому був згоден. — Але, звісно, він не винен в тому, що так вчинив з вами.

— Що ж, сподіваюся ми ще побачимося. — сказала Диво-квітка, — візьміть, — і вона віддала нам ще дві своїх пелюстки. — Прийде час і вони стануть вам у пригоді. 

Іванка обережно підхопила пелюстки й сховала їх до кишені: 

— Не хочеться лишати вас саму, але дійсно, ви праві, маємо йти. 

— Я не сама, весною тут розквітне чудовий сад, он там, — вона вказала позаду себе, — замість криги з неба, поллється водоспад з перлин. На небі щоночі Місяць, заради зорі, яка виходить на небо лише раз на рік, бо вона Різдвяна, створює справжні дива і вони настільки дивовижні, що завмирає все довкола, коли дивишся на небо. — і вона обійняла нас своїми ліанами.

Ми повернулися до Єдинорога, який запропонував супроводити нас. 

— Через відсутність рога, в якому моя сила, я швидко втомлююся, тому далеко від Диво-квітки не відходжу та проведу вас, скільки зможу, шляхом, про який відомо лише мені. Впевнений на ньому ми точно не зустрінемо жодних чудовиськ. 

— Сподіваюся. — цього разу я сказав так тихо, що навіть Іванка не почула моє бурмотіння. 

Ми пішли вперед. Кілька разів ми озирнулися на Диво-квітку, вона махала нам ліанами й посміхалася. Це додало нам з Іванкою впевненості, як і присутність Єдинорога, який не залишив нас, що все буде добре. Ми повільно крокували стежками, які він обирав, повертаючи то туди то сюди в останній момент. Сніг продовжував скрипіти під лапками й від цього звуку мені та Іванці стало трохи веселіше. 

 

Частина 5

 

Ми дісталися засніженої гори, з якої найлегше за все — це скотитися вниз, принаймні мені. Іванці, як дівчинці, звісно, складніше подолати цю перепону. Тим паче коли навіть, на перший погляд, нескладно помітити, що сніг надто слизький. Можливо сонце припекло і він почав танути. Хтозна… Я зупинився. Єдиноріг та Іванка теж. 

— Звідси, — і Єдиноріг вказав своїм крилом на високу гору, яка була дуже далеко, але, якщо йти тим шляхом, скотившись з цієї гірки, десь за годинку півтори, ми нарешті дістанемося тієї скелі, яку охороняє Дракон, — вам доведеться йти самим. — він обійняв крилом дівчинку та одним з пір’їнок, що стирчали з нього, торкнувся мого носика. Стало лоскотно і я ледве втримався, щоб не пчихнути й розсміявся. — Будьте обережні. На цьому шляху вас також підстерігатимуть зустрічі з неочікуваними створіннями, але вони не завжди будуть злі й хтозна, може допоможуть вам. 

1 ... 14 15 16 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"