Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

Лікування. Лікування мають проводити тільки за вказівкою ветеринарного лікаря. Ротову порожнину промивають 2 %-м розчином оцтової кислоти, розчином марганцевокислого калію у співвідношенні 1: 1000, застосовують антибіотики, серцеві засоби, внутрішньовенно – глюкозу, а під час ураження кінцівок застосовують ножні ванни із 5 %-м розчином формаліну.

Профілактика. Необхідно поліпшити умови утримання та годування тварин. У разі підозри на захворювання ящуром слід негайно викликати ветлікаря і вжити всіх заходів щодо запобігання поширення вірусу (карантин, ізоляція ящурного осередка).

Інвазійні хвороби

До групи інвазійних хвороб належать заразні хвороби, збудниками яких є тваринні організми (гельмінти, павукоподібні, комахи та найпростіші). Тварини заражаються цими хворобами аліментарним шляхом (пасивно паразити потрапляють у рот разом із кормом і водою), контактно (під час зіткнення здорової тварини з хворою, а також через предмети догляду), внутрішньоутробно (плід заражається в матці в період вагітності самиці), через кровосисних членистоногих (кліщів).

Інвазійні захворювання, залежно від збудника, поділяються на гельмінтози, протозоози, арахнози та ентомози. З-поміж специфічних засобів, що застосовують для лікування і профілактики інвазійних захворювань тварин, виділяють кілька груп препаратів.

Антигельмінтні засоби, або антигельмінтики, – препарати, що застосовують для звільнення організму тварини від гельмінтів, або паразитичних черв’яків. Їх дають зазвичай всередину.

Інсектициди – препарати, що згубно діють на паразитичних комах і використовують для їх знищення. Це акарициди – речовини, що знищують кліщів, репеленти – засоби, що відлякують шкідливих членистоногих, атрактанти – засоби, які приманюють комах, хемостерилянти – статеві стерилізатори.

Інсектоакарициди – препарати, що діють на комах та кліщів. Останні використовують зовнішньо, для обробляння шкірного покриву тварин.

Антипротозойні, або протипротозойні, засоби – препарати проти протозойних хвороб, тобто спричинених найпростішими. Групу цих препаратів призначають підшкірно.

Гельмінтози – найчисленніша (60 %) група захворювань, поширена майже всюди. Це інвазійні захворювання, спричинені паразитичними черв’яками, або глистами. У цій групі захворювань виділяють трематодози, цестодози і нематодози.

Трематодози – це хвороби, збудником яких є черв’яки класу трематоди, або сисуни. Цикл розвитку трематоди подано на схемі 1.

Схема 1. Життєвий цикл трематоди

Анаплазмоз

Етіологія. Захворювання спричиняють внутрішньоерицитарні паразити – анаплазми. Джерело збудника інвазії – хворі тварини і тварини-паразитоносії. До анаплазмозу сприйнятлива ВРХ різних порід і віку. Хворобу реєструють частіше у весняно-літній або осінній період і в більшості випадків слідом за спалахами тейлеріозу та інших піроплазмідозів або одночасно з ними. Молодняк переносить захворювання легше. Перехворілі тварини залишаються носіями збудника і джерелом інвазіювання переносників, якими є багато видів іксодових кліщів і комах (ґедзі, мухи-жигалки, комарі). В організмі кліща збудник проходить подальший розвиток. Перенесення збудника інвазії здійснюється через яйця кліща, від однієї статевозрілої фази кліща до іншої в разі переривчастого харчування. Комахи є механічними переносниками анаплазми. Зареєстровані також випадки перезараження тварин анаплазмозом у разі знерожування, кастрації, бонітування, вакцинації та забору крові, коли користуються нестерильними інструментами. Описано й випадки внутрішньоутробного зараження тварин.

Клінічні прояви. Трансмісивна інвазійна хвороба великої та дрібної рогатої худоби, а також диких жуйних, що характеризується лихоманкою, анемією, атонією (ослаблення напруженості мускулатури) шлунково-кишкового тракту та виснаженням. Трапляється у всіх частинах світу і завдає значної шкоди тваринництву.

Тривалість інкубаційного періоду залежить від способу зараження і ступеня інвазивності крові: під час зараження через переносників – від 10 до 175 діб, у середньому 1–2 місяці. У хворих спостерігається підвищення температури тіла (іноді до 42 °С). Тварини більше лежать. Слизові оболонки спочатку жовтяничні, анемічні, надалі набувають білого кольору. Дихання частішає, збільшуються поверхневі лімфатичні вузли, виникають набряки повік, щік, підщелепного простору, а також ділянки шиї, підгорля, живота. Хворі особини відчувають спрагу, апетит у них зазвичай спотворений (лижуть стіни і землю). Настає атонія шлунково-кишкового тракту. Хворі швидко виснажуються і слабшають. Молоковідділення різко знижується, іноді не відновлюється до норми. За важкої форми хвороби спостерігаються аборти, м’язове тремтіння і судоми. Спостерігають рецидиви (повтори) захворювання. Одужання настає повільно, спостерігається різка затримка в розвитку молодняку. Смертність іноді сягає 30–40 %.

Діагноз ставлять на підставі дослідження мазків крові (спочатку спостерігають лейкоцитоз – збільшення в крові кількості лейкоцитів, потім лейкопенію – зменшення всіх або окремих груп лейкоцитів, різке зменшення кількості еритроцитів та гемоглобіну). Анаплазмоз диференціюють від інших кровопаразитарних хвороб.

Лікування. Призначають антибіотики (окситетрациклін, тетрациклін), делагіл, сульфапіридазин-натрій. Тварин оберігають від теплового і сонячного ударів, дають їм легкоперетравний корм, досхочу води, а також сіль і препарати мікроелементів (сірчанокислу магнезію, хлористий кобальт), вітамін В12.

Профілактика. Полягає в боротьбі з механічними переносниками збудника, попередженні механічного перезараження під час різних хірургічних операцій.

Гемонхоз

Етіологія. Хвороба жуйних тварин, яку спричиняє паразитування в сичугу тонкої нематоди гемонхи.

Клінічні прояви. Хворобу переважно реєструють у молодняку. Найбільший рівень захворюваності й падіж спостерігають навесні й восени (через велику кількість опадів), оскільки личинки стійкі до висихання і заморожування, а також здатні до міграції травою і в глиб ґрунту по корінню. Зараження відбувається на пасовищі під час заковтування личинок з травою та водою з калюж і канав. В організмі тварини нематоди стають статевозрілими через 17–20 діб.

У ВРХ за інтенсивної інвазії спостерігається втрата апетиту і ваги, блідість слизових оболонок, слабкість, можлива поява набряків підшкірної клітковини.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, ларвоскопії фекалій (ідентифікація личинок), після виявлення нематод.

Лікування. Застосовують фенотіазин ветеринарний у суміші з концентрованими кормами (зерно, макуха), у болюсах із борошна або у формі водної суспензії з борошняним відваром, крохмалем перед ранковим годуванням.

Профілактика. Дегельмінтизація ВРХ від гемонхозу: навесні до вигону на пасовище – все доросле поголів’я і молодняк, що випасався торік, влітку – телят поточного року народження (після відлучення), восени – всіх тварин під час постановки на стійлове утримання. Застосовують ті самі антгельмінтики, що й під час лікування.

Гіподерматоз

Етіологія. Збудниками хвороби є личинки підшкірних оводів спиномозковика та стравохідника. Окрилені комахи сягають довжини 13–15 мм. Розвиток збудника відбувається з цілковитим метаморфозом. У розвитку беруть участь такі стадії: яйце, три стадії личинок, лялечка та імаго (рис. 1). Перший лет оводів починається у травні–червні, тільки в спекотні сонячні дні. Самиця спиномозковика відкладає яйця на шерсть у верхніх частинах кінцівок, на живіт, вим’я та боки, а стравохідника – у ділянці путового суглоба. Через 4–7 і більше днів на них дозріває личинка I стадії.

Личинки стравохідника мігрують ближче до глотки й стравоходу, а личинка спиномозковика – у спинномозковий канал, де вони перебувають до 6 місяців. Після цього вони мігрують до спини та попереку, де покриваються сполучною капсулою і перетворюються у личинок II стадії, які виділяють ферменти, розплавляють тканини й утворюють свищеві ходи.

Далі вони перетворюються у личинок III стадії, випадають на землю, зариваються у верхній шар ґрунту й заляльковуються, після чого з лялечок виходять імаго.

Рис. 1. Схема циклу розвитку шкірного овода (за Тіуновим)

Зараження відбувається тільки влітку під час лету оводів у спекотну суху сонячну погоду. Заражаються тварини переважно віком від 1 до 4 років.

У разі тривалої міграції личинки травмують органи й тканини тварин. За інтенсивного ураження відбувається виснаження тварин, втрата продуктивності. Навесні, у квітні–травні, під шкірою тварини біля спини, попереку та крижів формуються жовна, що їх утворюють личинки. У період лету оводів тварини виявляють занепокоєння, пирхають, піднімають хвіст і тікають з пасовища.

Клінічні прояви. Характеризується ураженням шкіри та підшкірної тканини в ділянці спини, а також зниженням молочної