Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Клініка мала назву: "Світлий шлях". Якийсь час капітан Андрій Зайкін розмірковував над назвою. Так і не осягнувши логіку господарів, поліцейський увійшов усередину.

На ресепшені привітна дівчина дуже приємної зовнішності – явно продукт праці співробітників клініки – дізнавшись, що він не клієнт, втратила більшість привітності. Привабливості, на щастя, це не торкнулось. Однак, на двері до кабінету керуючого вона все ж таки вказала.

– Антоша Ю-пін, як же, як же… ми теж стурбовані. Дуже стурбовані. У нас, знаєте, клієнти, записи, люди заплатили гроші, хвилюються. Репутація клініки… – керуючий, теж явний результат роботи «Світлого шляху», сидів за строгим письмовим столом у строгому халаті… білому. Андрій підозрював, що ніякий він не лікар, але становище, як то кажуть, зобов'язує.

– Він взяв тижневу відпустку?

– Абсолютно вірно.

– І ви його відпустили?

– Даруйте, – випещені руки з ідеальним манікюром зрізали повітря, – ми не фазенда рабовласника. Якщо співробітникам потрібен час для е-е-е, будь-яких своїх справ, ми надаємо його. Не те щоб з радістю, але надаємо. Звичайно, відпустка при цьому не оплачується, – навіщось додав він.

– Звичайно, – Зайкін кивнув. – Відомо для яких справ Антону Ю-піну знадобилася саме ця відпустка?

– Знаєте, – здається, співрозмовник дозволив собі трохи зніяковіти, – е-е-е, професія пластичного хірурга, як би це висловитися, має деякі особливості.

– Це які ж?

– Ну, іноді, з тих чи інших причин, люди, яким потрібні наші послуги, не схильні звертатися до клініки… такі клієнти зазвичай виходять безпосередньо на фахівця, ну а той уже, якщо знаходить можливість, у приватному, так би мовити, порядку…

– Начальство в курсі?

– На жаль, на жаль, – «жаль» було майже щирим, – знає, та й як заборониш. У вільний від роботи час співробітники мають право займатися, чим хочуть. Це, якщо так можна сказати, звична практика, не тільки в нашій клініці, повсюдно. Якщо співробітник, так би мовити, не зловживає, на це зазвичай дивляться крізь пальці.

– Ви вважаєте, Ю-пін взяв відпустку саме для подібної роботи?

– Я не вважаю, я знаю, якось він проговорився ... відразу скажу – хто клієнт, де передбачалося працювати і навіть якого рівня операція, мені невідомо. Але Антоша казав, що дуже добре заплатять… я не намагався відмовити, на жаль, він доросла людина і мусить сам розуміти…

– Що?

Керуючий пожував губами, огладив гладко виголене підборіддя, заговорив з паузами, наче підбираючи слова.

– Вдало, якщо подібна робота стосується якоїсь молодої коханки директора компанії, якій з доброго дива захотілося збільшити груди, чи зменшити. Але ж, ви розумієте, до нас – лікарів – звертаються і, певною мірою, кримінальні елементи. Зміна зовнішності, відбитків, навіть райдужки, хоч це й дорожче, досить поширена практика, е-е-е, ухиляння від, е-е-е відповідальності.

Андрій знав.

– Саме тому ми проводимо ще тести на ДНК,

– Так, так звичайно. Операції подібного роду, зазвичай добре оплачуються, проте фахівці, які їх проводять, зазвичай…

– Довго не живуть, – закінчив за співрозмовника Андрій.

– Не обов'язково, але ризик є, причому відсоток ризику дуже великий, але тут уже, кажуть, як пощастить. А операція, на яку відпрошувався Антон, зважаючи на все, намічалася вельми грошовою.

– Ви думаєте, його вже немає в живих.

– Я нічого не думаю, я можу лише молитися та сподіватися на швидке повернення колеги. Адже ми тут, знаєте, як одна родина. До речі, може, Сергій щось знає!

– Сергій, це в нас хто?

– Незадовго до, гм, відпустки Антоші, я бачив їх разом, потім він ще приходив сюди.

– Прізвище має?

– Здається ... Светін, так, точно – Сергій Светін. Він, знаєте, телепат.

– Телепат! – Зайкін вигукнув трохи голосніше, ніж зазвичай, та й чим пристойно.

– Звісно, хіба не пам'ятаєте, років п'ять тому – досить гучна історія.

– Я не цікавлюсь телепатами!

– В новинах ще було – Светіна з ганьбою та скандалом вигнали з медичного. Він був однокашником Антоші.

– Якщо можна, докладніше.

– Ну, як же – телепат зчитував відповіді прямо з мізків викладачів. Хоча, навіщо йому це, Антоша казав – Светін непогано вчився.

– Телепат залишається телепатом! – Андрій намагався, щоб голос звучав рівно.

– Можливо, можливо. Хлопця витурили, до інших навчальних закладів його, звичайно, не взяли. Я чомусь знаю, компанія вважає своїм обов'язком відслідковувати, так би мовити, перспективні молоді кадри, ще в університеті, я тоді відслідковував, гм, Антона, ось і…

– Адреса цього Светіна у вас є?

– Боже збав! Та й це більше ваша, гм, парафія.