Читати книгу - "Секретне РІздвяне Товариство , Arachne "

Вранці після свята у Сари Ітан прокинувся з незвичайним почуттям легкості. Він не міг згадати, коли востаннє відчував себе настільки живим та натхненним. Щоразу, згадуючи щасливі обличчя Сари та її дітей, він відчував, як усередині щось відтає, ніби лід, який роками сковував його серце, нарешті почав танути.

Але разом із цим прийшло й усвідомлення: його колишнє життя більше не відповідає тому, ким він став.

У понеділок вранці він увійшов до свого офісу — сірого простору, що пригнічує, де люди проводили більше часу за нескінченними звітами, ніж за тим, що дійсно має значення. Прикраси, які так старанно розвішували його колеги, вже потьмяніли. Їхній блиск більше не здавався йому дратівливим, але тепер він бачив у них порожнечу, що відбивала рутину, в яку поринули люди навколо.

Він дістав аркуш паперу і почав писати заяву про звільнення.

- Ти серйозно, Рейллі? — сказав начальник, тримаючи в руках заяву. — Ти йдеш? І куди, як не секрет?

Ітан усміхнувся.

— Туди, де я можу справді бути корисним.

- Корисним? Ти був корисний тут, виконуючи свою роботу, — холодно озвався начальник.

- Робота - це не все, - м'яко відповів Ітан. — Я зрозумів, що є речі важливіші.

Його начальник недовірливо похитав головою, але підписав заяву.

— Сподіваюся, ти не пошкодуєш про це.

Ітан відповів із упевненістю:

- Вже не пошкодую.

Через кілька днів Ітан повернувся до зали товариства "Друзі Різдва". Міртл зустріла його у фойє.

- Як пройшло твоє завдання? — спитала вона, зводячи очі від книги.

- Я виконав його, - сказав Ітан, відчуваючи тепло в грудях. — Але, здається, воно змінило мене більше, ніж я зрадив цю сім'ю.

Міртл усміхнулася, її очі заблищали за склом окулярів.

— Саме так і має бути, Ітане. Кожна добра справа змінює нас більше, ніж ми думаємо.

Він дістав із кишені скляного ангела і передав її їй.

— Я хочу, щоби цей ангел був тут. Це символ того, що зробив мій перший крок.

Міртл прийняла прикрасу і уважно подивилася на неї.

- Ти вирішив залишитись? — спитала вона.

Ітан кивнув головою.

- Так. Якщо ви приймете мене, то я хочу бути частиною суспільства. На постійній основі.

Міртл усміхнулася, її голос став м'яким.

— Ласкаво просимо додому, Ітане.

У наступні місяці Ітан повністю поринув у життя суспільства. Він вивчав традиції, організовував місії інших членів, котрий іноді сам брав участь. Його дні були сповнені сенсу: він допомагав людям знаходити радість у святах, повертав віру в доброту, підтримував тих, хто відчував себе втраченим.

Ітан швидко завоював повагу до членів суспільства. Його безпосередність, теплоту та щирість помітили всі, включаючи Бенні, який став не просто наставником, а справжнім другом.

- Ну що, тепер ти один з нас, Рейллі, - сказав Бенні одного вечора, поплескавши Ітана по плечу. — Я думав, що ти довго не простягнеш, але ти здивував мене.

- Я сам себе здивував, - зізнався Ітан. — І знаєш, це мені подобається.

Але Ітан хотів більшого. Він вирішив, що "Друзі Різдва" можуть впливати не лише на окремі сім'ї, а й на цілі спільноти. Він запропонував новий проект: створити щорічний різдвяний ярмарок, де кожен зможе відчути дух свята, незалежно від свого становища.

— Це буде наш спосіб нагадати людям, що Різдво — це не просто подарунки та покупки, — говорив він на одному із зборів товариства. — Це про те, щоб бути поряд один з одним, ділитися радістю та добротою.

Члени товариства схвалили його ідею, і Ітан очолив організацію ярмарку.

У ніч перед першим ярмарком Ітан стояв у центрі зали товариства, спостерігаючи, як члени команди закінчують останні приготування. Він відчував себе іншою людиною: його серце, раніше заповнене цинізмом, тепер було сповнене вдячністю та вірою в людей.

Міртл підійшла до нього, тримаючи в руках коробку з прикрасою.

- Думаю, це належить тобі, - сказала вона, передаючи йому скляного ангела.

— Але я хотів, щоб він лишився тут, — заперечив Ітан.

— Цей ангел має бути там, де ти твориш чудеса, — лагідно відповіла вона.

Ітан кивнув, відчуваючи, що ухвалив правильне рішення.

Тепер він знав, що його місія — не просто дарувати людям свято, а й самому бути частиною дива. І це був найбільший подарунок, який він міг отримати.

***

Минули роки. Ітан сидів у великій залі товариства "Друзі Різдва", де панувала святкова атмосфера. Величезна ялина, прикрашена скляними іграшками та вогниками, стояла в центрі. У повітрі лунав запах кориці та свіжої випічки. Зал був сповнений звуків: сміху, розмов, брязкання чашок із гарячим шоколадом.

Міртл, тепер помітно постаріла, сиділа в кріслі біля каміна, тримаючи в руках стару книгу — ту саму, з якою вона вперше зустріла Ітана. Поруч із нею Бенні, сяючи, роздавав подарунки, які суспільство підготувало для нових учасників.

Ітан спостерігав за цим, відчуваючи глибокий спокій і задоволення. Він більше не був стороннім спостерігачем, яким був у своєму колишньому житті. Тепер він був у самому центрі свята, частиною сім'ї, яка дарувала радість не тільки іншим, а й один одному.

- Ти вже годину сидиш із цим поглядом, - сказав Бенні, підходячи до нього з чашкою глінтвейну. — Думаєш про щось?

Ітан усміхнувся і взяв чашку.

— Про те, як багато змінилося.

- Ти ж тепер легенда суспільства, - хмикнув Бенні. — Знаєш, новачки кажуть, що чули історії про "того самого Ітана", який все змінив.

- Все змінило не я, а Різдво, - поправив його Ітан.

Бенні засміявся.

— Ти такий самий скромний.

Після вечері Ітан вийшов на балкон, укритий свіжим снігом. Нічне небо було ясним, і зірки сяяли, ніби підтверджуючи чари моменту. Він вдихнув морозне повітря і згадав те, що починалося як просте завдання.

Він згадав Сару та її дітей. Олівер, той самий хлопчик, чия віра в диво надихнула Ітана, тепер був дорослою людиною. Він навіть приєднався до суспільства, продовжуючи справу, розпочату того ж вечора.