Читати книгу - "Життя там де є смерть , Аннабель Вікторі Лільмонд"

   "Не всі спогади можна замалювати, навіть найкрасивішими фарбами."

Минуле кохання моє пройшло,
Так навіть пробігло.
А залишок "кому" в горлі моєму
Все ж залишилося жити.
Запити його хотіла тобою,
Але змогла подавитися й тільки.
В очах залишається тінь нерухомої людини,
І в голові — образи дивні,
Складні, що аж бридко.
Бридко мені від мене самої,
Що кохає людину, образу, подобу тобі,
А не іншу.

Картина та маслом,
На ній я і ти — фарбами крові
Намальовано гарно.
Цілуються, ніжаться
Та обіймають той спалах кохання,
Як на мене, не вдалий.
На вигляд так мило доволі,
А знати, що всередині там гірко,
Не дуже в подобі мені.
Картинка та й тільки потрібна тобі,
А відчуття мої ті,
Ти кинеш у смітник, так я це знаю.

Ті слова похвали до мене єдиної,
Я чула до іншої жінки від тебе.
Так, образа є і буде у мене завжди,
Адже людське серце пам'ятає слова,
Які змінили її.
Я не проти кохати уміти людей,
Які різні й не схожі на тебе.
Але чомусь твоє "Я"
Завжди присутнє так близько до мене.
Такі люди, як ти,
Зіпсувати уміють другу ту людину,
Яка кохати хотіла уміти також.