Читати книгу - "Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава"

– Ну й справи ж… Як я тут опинився і чому нічого не згадую? Що як мені підмішали щось у цей напій? І хто той тип, про якого увесь час говорить Енн? – Навколо було так тихо – майже жодного звуку, окрім завиваючого вітру та містечка, яке поки що лише готувалося до свята. Як-не-як завтра – Новий Рік, тож сьогодні ввечері буде першокласне шоу. Про це вже написано чи не на кожному стовпі та дереві в окрузі.

Десь там, нижче від їхнього пагорба люди жили звичним життям, не помічаючи ніяких дивних деталей і не гублячись у своїх думках. Вони просто приїхали сюди відпочити і відпочивають, на відміну від них, хоча чим наша компанія така особлива? Що у ній могло привернути чиюсь увагу? Уважність? Впевненість? Бажання розплутати цю таємницю раз і назавжди?

Не зважаючи на те, що Фред фактично вилетів із розслідування, він не міг залишатися осторонь нього. У першу чергу через те, що від результату цієї справи фактично залежала і його доля.

Він став частиною цієї загадки, цієї долини, яка своїм виглядом, немов поглинала оточуючих.

Непомітно для нього самого минуло п’ять, десять і навіть двадцять хвилин. Якби не якесь чергове повідомлення у телефоні, то він би просидів отак, може, й удвічі більше.

Та тільки-но він “вийшов з трансу” одразу сплив той спогад, який він пам’ятав точно – Енн щось хотіла йому показати, але так і не повернулася.

У будинку горіло світло. Двері дещо прочинені. Скоріше за все вона забігла, думаючи, що затримається на хвилинку-другу, і вийде, але щось пішло не за планом.

З дещо стурбованим лицем він, перевалюючись з ноги на ногу та тримаючи руки в кишенях, почовгав назад.

– Сама сховалася, а мені замерзати значить, – сам собі під ніс пробурмотів він, востаннє оглянувшись на гори та ступивши на поріг, де після першого кроку став, як вкопаний: все було немов перевернуто догори дриґом. Подушки валялися на підлозі, всі ящики повідчиняні, валізи перевернуті, а на полицях коївся хаос, хоча ще пів години тому все було чисто і прибрано! Серед приміщень туди-сюди бігала Енн, усе зазираючи куди тільки можна зазирнути і відкриваючи усе, що можна відкрити. 

– Йоу, це що тут за буревій пройшовся! Матінко рідна, ти вирішила тут генеральне прибирання проводити, чи що? – Здавалося, на його слова не було жодної реакції. Принаймні ніхто на них не відреагував, – Агов! – Гучніше крикнув він, і Енн розпачливо поглянула на нього.

– Я не знаю, що тут коїться… Це просто якийсь абсурд! Вони ж були тут пів години тому! Все було на своїх місцях, а тепер! – У її очах бринів страх, і хлопець зрозумів, що все серйозно. Він наблизився ближче і лагідно продовжив розмову, сам відчуваючи у крові адреналін.

– Поясни: що саме сталося?

– Я… Я не знаю, чи повіриш ти мені, але… Але якщо мої очі все ще так добре бачать, а я не з’їхала з глузду, то всі речі Майкла включно з тою проклятущою книгою зникли! Залишилася лише ця рація… Інша зараз у нього. Схоже, саме вона й залишається нашою останньою зачіпкою.

– Нашою єдиною зачіпкою, – завершив Фред, сумно поглянувши на подругу.