Читати книгу - "Шлях до мрії!, MarVit"

Іван стояв на порозі між минулим і теперішнім. У його серці жило два кохання—Марічка, його перша, чиста любов, і Ольга, жінка, яка стала йому опорою, коли світ розсипався на уламки. Він дивився на Василька, і йому здавалося, що доля насміхається з нього, змушуючи обирати там, де вибору немає.

Марічка була його душею. Спогади про неї гріли навіть у найтемніші ночі. Він любив її так, як люблять перше й останнє кохання. Але життя розлучило їх, і тепер перед ним стояла не та дівчина з юності, а жінка, яка пережила біль, розчарування й самотність.

Ольга була його спокоєм. Вона чекала, розуміла, не питала зайвого. В її очах не було докорів, лише мовчазна підтримка. Вона знала його таким, яким він став після всіх втрат, і все одно любила.

Він відійшов від Марічки на кілька кроків, обернувся в темряву. Йому хотілося побачити силует Ольги, її ніжний, спокійний погляд. Але її вже не було.

— Вона пішла, — тихо мовила Марічка.

Івану стало холодно. Він хотів покликати Ольгу, знайти її, пояснити, що не все так просто, що його серце розділене навпіл. Але чи зрозуміла б вона? І чи мав він право змушувати її чекати?

Марічка простягнула до нього руку.

— Ми можемо почати знову, Іване.

Його серце калатало, ніби намагалося вирватися з грудей.

Він зробив крок уперед… але чи був він упевнений у своєму виборі?