Читати книгу - "Найкраще життя Віки, Rada Lia"

— Ой-ой, — прошепотіла Віка.

Вона підібрала букет з підлоги й швидко побігла на кухню. 

— Де тут може бути ваза? Ага, ось… Я до такого не готова, — прошепотіла. — Сідниці в нього звичайно нічого такі… Стоп, Віка, схаменися. Які сідниці? Ти цього чоловіка вперше бачиш. Навіть з питань безпеки з ним нічого мати не можна… Як все це складно, — вона схопилася рукою за спітніле чого. — Давно я не бачила оголених чоловіків. 

Оголених чоловіків вона справді бачила дуже давно. Точніше, ще у дитячому садочку. Це було її перше кохання — сусід по ліжку, а також доброволець, який віддавав їй свою порцію вареників з м’ясом в обід — Максимка. Та й то він запропонував їй тоді одружитися. Дурепа. Треба було погоджуватися. Тоді була молода, струнка і гарна. Це був останній раз, коли хлопець пропонував їй вийти заміж. Сказати комусь — буде додатковий привід познущатися, крім зайвої ваги звичайно.

— Агов, Віка, — промовила сама до себе. — Тут у тебе немає зайвої ваги й ти красуня. А в душі зараз миється чоловік, схожий на Аполлона. Не тупи. Другої такої можливості може і не бути.

Вона повільно підійшла до дверей ванної. Коліна трусилися. Серце калатало. Раптом двері відчинилися й вона ледь встигла відскочити в бік.

— Підглядаєш чи що? — посміхнувся Михайло.

Дівчина опустила очі до низу, мимоволі затримавши погляд у нього нижче поясу. Густо почервоніла й заверещала. 

— Геть з мого дому, збоченець!

— Вік, ти чого?!

— Я сказала забирайся!

Вона підхопила його боксерки з підлоги й жбурнула ними в обличчя нещасного Михайла, який не міг зрозуміти, що він зробив не так. Наступними були джинси й светр.

— Ненормальна, — він побагровів від гніву. — Ще приповзеш до мене, коли твій жонатик не зможе відпроситись у дружини... Стерво! — пролунало вже з-за зачинених дверей. Наступної миті вони знову відчинилися й у хлопця полетіли туфлі зі шкарпетками.

Дівчина закрила двері й обперлася на них спиною, шумно видихнула.

— Ці мандрівки між реальностями стають для мене все більш стресовими.

Значить, тут я зустрічаюся з жонатим чоловіком, паралельно сплю з молодим коханцем, а мама мені радить завагітніти від того, в кого є дружина. Подруга, підписана у телефоні “Катя шльондра”, хоче познайомити мене з якимось прокурором. Весело я живу.

Вона перевірила ще раз, чи добре зачинила двері й пішла до кімнати. Залізла на диван й вмить заснула. 

Коли Віка прокинулася, була вже десята ранку. Дівчина потягнулася, посміхнулася, згадала що їй не треба на роботу, вона — струнка красуня, а її холодильник наповнений смаколиками, які у своїй реальності вона собі дозволити не могла. З’явилася думка, що цей світ не такий вже і поганий. 

Після душу дівчина поснідала бутербродом з ікрою та кавою й надягла зелену сукню трішки вище колін, яка вигідно підкреслювала її руде волосся. Вона пам’ятала цю сукню. Рік тому дівчина шукала собі вбрання до корпоративу й побачила її в одному з бутиків у торговому центрі. Сукня була Віці не по кишені, проте вона не змогла купити її не через це. Там були лише розміри S і M. Важко навіть описати розчарування, яке вона тоді пережила. Зараз сукня чудово лягла й підкреслила всі вигини ідеальної фігури дівчини. Тож Віка ще раз пригладила окремі складки, задоволено посміхнулася й вийшла надвір.

Чисте, прохолодне повітря наповнило її легені. Яскраве сонечко освітлювало маленькі листочки на деревах і соковиту траву, яка вже встигла з’явитися на клумбах. Назустріч їй до під’їзду йшла сусідка. Вона зиркнула на Віку з-під лоба, відвернулася й зайшла до під’їзду, так і не привітавшись. З-за спини пролунало тихе: 

— Шльондра.

Віка ошелешено зупинилася. А сусідам що вона встигла поганого зробити в цій реальності? Судячи з віку жінки, навряд чи нинішня Віка в неї відбила чоловіка чи спокусила сина. Що ж тоді?

Її увагу привернув зелений пікап, що якраз в’їжджав до двору. Серце дівчини підскочило й завмерло, руки й ноги заніміли. 

“Будь ласка, будь нормальним і не жонатим. Ну, будь ласка…” 

З машини вийшов Артем з трьома друзями. Його колишньої поруч не було. Уже легше. Ніякого туристичного спорядження чи спортивного одягу. Шкіряна куртка, джинси, борода. Холодний погляд. В руці пляшка пива. “А це вже не дуже добре”.

Помітивши її, чоловік зневажливо скривився. Потім щось сказав своїм друзям і ті голосно засміялися. Віка мимоволі зіщулилася. Вона вирішила не перевіряти, наскільки він не схожий на оригінал у цій реальності, й просто пішла геть з двору. 

— Чим займаються безробітні й водночас забезпечені люди? — пробурмотіла собі під ніс. 

Вона ніколи у своєму житті не була ні безробітною, ні заможною. Тож єдине, що прийшло їй на думку, це відвідати кінотеатр й десь посидіти з’їсти морозиво чи випити каву.

У торговому центрі за п'ять хвилин від дому знаходився кінотеатр. Віка з задоволенням подивилася бойовик у головній ролі з широкоплечим красенем із міцним підборіддям. Коли вона виходила з кінотеатру, то згадала, як їй колись подобалися фільми з Томом Крузом. Вона підійшла до касирки й запитала:

— Вибачте, що турбую. Ви не підкажете, а фільми з Томом Крузом якісь плануються найближчим часом? Чи можна замовити в окремому залі “Місія нездійсненна”.

— З ким? — здивувалася касирка.

— З Томом Крузом.

— На жаль, такого актора не знаю, — вона знизала плечима й повернулася до своєї роботи, втупившись поглядом у монітор комп’ютера.

— Як це? — пробурмотіла Віка. — Його всі знають.

Вона дістала телефон й завантажила сторінку Google. Набрала відоме прізвище. Однак Google також нічого не знав про актора. Він видав їй з десяток посилань на інших Томів Крузів — сторінки в фейсбуці, тік тоці, твітері.

— Невже в цій реальності Том Круз не став відомим? — здивувалася Віка й пішла на вихід.

Дорогою додому вона зайшла до того самого бару “Хмільний двір”. Дивно, що на відміну від неї й Тома Круза, бар був успішним в усіх реальностях. Відвідувачів не було. Лише бармен зацікавлено поглянув на неї.