Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

9

Олівер

 

Я поставив дві чашки кави на стіл і сів навпроти Ліни. Вона вмостилася на дивані, підібгавши ноги під себе, і виглядала так, ніби вже давно тут живе.

 

— Ну що, — я відсьорбнув кави й уперся ліктем у стіл. — Ти обіцяла розповєсти.

 

Вона підняла брову.

 

— Обіцяла?

 

— Так. Учора. Я запам’ятал.

 

Ліна зітхнула й відставила чашку.

 

— І що тебе цікавить?

 

Ліна склала руки на колінах і відвела погляд.

 

— Мій батько мав певні… ділові зв’язки. Але його більше немає, і деякі люди вирішили, що можуть диктувати мені, як жити.

 

— Які люди?

 

— Неприємні.

 

Я підняв брову.

 

— Це… детально.

 

— Тобі справді цікаво слухати про всі ці кримінальні розбірки?

 

Я зробив вигляд, що думаю.

 

— М-м-м… Да.

 

Ліна усміхнулася, але ця усмішка була без тіні веселощів.

 

— Не думаю, що це тобі потрібно.  Я впевнена, що ця історія тобі швидко набридне.

 

— Вряд лі.

 

Ліна зробила ковток кави.

 

— Ти ще не розповів, чим сам займаєшся.

 

Я вдав, що не помітив, як вона змінила тему.

 

— Планірую открить бізнес тут.

 

— Який?

 

— Кібербезпєка.

 

— О, ти програміст?

 

— Шось типо того.

 

— Тобто хакер?

 

Я коротко засміявся.

 

— Нє, хакер — це, знаєш, такий парень в капюшоні, що в підвалі ламає сайти.

 

— І ти не такий?

 

Я всміхнувся ще ширше.

 

— Я нє ношу капюшон.

 

Ліна хмикнула й хитнула головою.

 

— Добре, містер Кібербезпека. Тоді, напевно, легко знайдеш собі клієнтів.

 

— Надєюсь.

 

Я відпив кави й непомітно спостерігав за нею.

 

Вона говорила занадто обережно.

 

Її відповіді ніби й правдиві, але в них було забагато прогалин.

 

Я знав цей стиль.

 

Я сам так робив.

 

Вона щось приховує.

 

І я дізнаюся що.

 

Я уважно подивився на неї й заговорив:

 

— Ну то що?

 

Ліна підняла одну брову.

 

— А ти завжди такий нетерплячий?

 

— Коли дівчина вбігає в мою машину в весільном платті — єс, завжди.

 

Вона усміхнулася, але не відповіла.

 

— Почнемо спочатку. Хто ти?

 

— Ліна.

 

Я зітхнув.

 

— Повне ім’я?

 

— А ти що, з поліції?

 

— Ніт, у мене не вистачило б… як це… терпілості?

 

— Терпіння.

 

— От-от. Так шо з ім’ям?

 

Ліна задумливо подивилася на мене.

 

— Ліна Соколова.

 

Я прищурився.

 

— Це справжнє ім’я?

 

— А ти завжди такий параноїк?

 

— Завжди.

 

Вона закотила очі й зробила ковток кави.

 

— Добре. Я розумію, що ти хочеш знати, чому я була у весільній сукні.

 

— І чому тебе хтось ловив.

 

Ліна трохи зітхнула.

 

— Це… сімейні справи.

 

— О, люблю сімейні драми.

 

— Не думаю.

 

— Все ж, спробуй мене здивувати.

 

Ліна на мить задумалась.

 

— Гаразд. У мене був батько. Бізнесмен. Дуже успішний.

 

— Але, судячи по твоїм пригодам, не дуже чесний?

 

— Далеко не чесний.

 

— Що з ним?

 

— Його заарештували.

 

Я кивнув.

 

— І після цього вирішили, що ти маєш за нього віддуватися?

 

— Саме так.

 

— І як саме?

 

Ліна нервово постукала пальцями по чашці.

 

— Вийти заміж.

 

Я підняв брови.

 

— Ого. Це новий спосіб вирішити фінансові проблеми?

 

— Схоже, що так.

 

— І за кого?

 

— За Андрія Громова.

 

— Це той, від кого ти втікала?

 

— Так.

 

— Він такий страшний?

 

Ліна поглянула на мене так, ніби я запитав, чи буває вода мокрою.

 

— Він небезпечний.

 

— І ти сказала “ні”?

 

— А як ти думаєш?

 

— Думаю, що правильно зробила.

 

Ліна відвела погляд.

 

— Це не просто.

 

— Ніколи не буває просто, коли в справі замішані великі гроші і погані люди.

 

— А ти, бачу, в курсі.

 

Я всміхнувся.

 

— Трохи шарю.

 

— І що мені робити?

 

— Хороше питання.

 

Ліна уважно подивилася на мене.

 

— У тебе є відповідь?

 

— Завжди є варіанти.

 

— Наприклад?

 

— Ну… можеш втекти.

 

— Куди?

 

— Далеко.

 

Ліна пирхнула.

 

— Вони мене знайдуть.

 

— Добре. Значить, треба шукати інше рішення.

 

Вона спохмурніла.

 

— Я не хочу нікого втягувати в це.

 

Я всміхнувся.

 

— Занадто пізно.

 

Ліна скептично звузила очі.

 

— І що ти збираєшся робити?

 

— Розібратися.

 

— Яким чином?

 

— Я маю… як це… связи.

 

— Зв’язки?

 

— Вони.

 

Ліна ще уважніше подивилася на мене.

 

— Ти ж програміст, так?

 

— Умний програміст.

 

— Тобто хакер?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍