Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Міра 

— До кінця дня тобі доставлять твій розклад. На лекції із загальних предметів ти ходитимеш із першачками, і перша вже через годину. Дітей спочатку не перевантажують, у них одна-дві лекції на день, але у вільний час з тобою займатимуться індивідуально. Часу на розслаблення немає. Нам потрібно якнайшвидше почати ваші спільні заняття. Тому після лекції ти зустрінешся з леді Одет, і ми відкриємо твій дар.

Все відбувалося занадто швидко, і я аж розгубилася. Вже сьогодні я почну відчувати емоції чужих людей? Дивно це усвідомлювати…

— Дівчата, ідіть до їдальні, а після проведіть Міру в двадцяту аудиторію, — сказала директорка.

Мій живіт схвально заурчав.

— І як ви тут орієнтуєтеся? — спитала я, розглядаючи нескінченні коридори.

— Це важко лише перший тиждень, — відповіла Аза.

— Чи, може, два, — додала Астра.

— А ще ти завжди можеш попросити провести…

— …«Духа дому», — синхронно закінчила Астра.

Я здивовано підняла брови.

— Просто приклади руку до стіни й скажи, куди тобі треба, — додала Аза, побачивши мій вираз обличчя.

Я скептично зиркнула на стіни.

— Ну звісно.

Їдальня виявилася величезною, і пахло тут просто божественно. Але дещо приголомшило мене ще більше, ніж аромати. Я остовпіла на вході.

— Щооо?.. Я думала, у Школі Кіл навчаються лише дівчата!

За столами серед учениць то тут, то там сиділи хлопці. 

Аза пирснула.

— Це не хлопці.

— Це ж дракони, — кивнула Астра.

— Звісно, ми вчимося разом, — додала її сестра.

— Нам же разом потім працювати.

Я ледь видавила слова:

— Якщо це дракони… то де їхні крила? У всіх драконів мають бути крила!

Саме це збило мене з пантелику, коли я побачила Ноеля. У нього точно були драконячі очі, але без крил. Лише імператор підтвердив, що він дракон. Значить, таке можливо? Дивно, що тут зібрали саме безкрилих драконів.

— Дракони отримують крила після церемонії в повноліття, — просвітила Астра.

— Тобі все це розкажуть на уроках, — додала Аза.

Он воно як. Скільки ж ще я не знаю про драконів? Хоча… а що я взагалі про них знаю? Майже нічого.

Їжа була на диво смачною. Тут не було ніякої лінії роздачі. Достатньо було просто подумати, що ти хочеш, і сказати це вголос. Я навіть спочатку не повірила, коли сестри замовили обід просто так, без слуг чи магії, що підносила таці.

— Я що, можу замовити що завгодно?

— Звісно, — сказала Аза.

— Але тільки те, що існує, — уточнила Астра.

Я вибрала суп із грінками та м’ясний пиріг. Ммм… схоже, доведеться розширяти сукні вже через місяць.

Жуючи, я спостерігала за учнями. Ніхто не виглядав нещасним. Дівчата згуртовувалися в групки, сміялися, поводилися, як звичайні діти. Дракони теж не демонстрували ні напруги, ні агресії, ні гидливості, яку я чомусь очікувала від них побачити.

— Хіба дракони не ставлять себе вище за нас?

— У них не лишилося вибору, — сказала Аза.

— Дракониць більше немає, — додала Астра.

— Їм довелося звикнути до нас.

— Можливо, ті, хто пам’ятає часи до Всплеску, реагують інакше…

Я застигла.

— Що? Хіба хтось живе так довго?

— Дракони живуть довше за людей, — відповіла Аза.

— До повноліття вони ростуть, як звичайні люди…

— Але їхньому Верховному понад 350 років, — сказала Аза.

— А виглядає він як чоловік під п’ятдесят, — ошелешила мене Астра.

Що далі, то більше відкриттів.

— А яка в мене сьогодні лекція?

— Ми не знаємо, — відповіли дівчата. — Побачиш вже зараз, бо нам пора.

І знову ці нескінченні коридори. Тут точно заблукало й померло не одне покоління учнів. Нарешті я знайшла потрібні двері, зітхнула й потягнула їх на себе.

На мене вирячився повний клас дітей.

Нічого не поробиш. Я попленталася на задній ряд, щоб нікому не заважати. Але щойно я сіла, двері знову відчинилися.

І зайшов…

Не може бути.

Нам викладатиме дракон?!

— Я надягнув одяг навиворіт? — запитав чоловік, мимохідь оглянувши свій рукав і перевівши на мене гострий погляд.

Його очі… зіниці звузилися зміїними щілинами.

— Е-е, ні, — видихнула я.

— Ні, професор Вельзаріус. Саме так до мене звертаються учні. І так, я дракон, як ви могли помітити. Хто ж ще має викладати вам «Історію Королівства Драгнхейм»?

Я затнулася.

— Вибачте, професоре.

— Вам доведеться докласти зусиль, щоб наздогнати програму. А зараз почнемо урок із повторення. Давайте згадаємо, звідки беруть початок дракони.

Дівчинка підняла руку.

— За легендою, дракони — одні з перших створінь, яких населили старі боги.

— Чому ж старі? Це ви поклоняєтеся шматку землі в небі, а ми, дракони, досі віримо у своїх богів. Але в цілому відповідь правильна… До нас дійшла легенда, про народження драконів.

«На початку часів світ був порожнім і холодним, зануреним у темряву. Не було ні сонця, ні вітру, ні води — лише безмовна безодня. Але коли боги зглянулися на цей світ, вони вирішили його змінити.

Першим прийшов Фардер, бог вогню. Його полум’я запалило камінь, і мертва планета ожила. Земля вкрилася першими пагорбами, іскри з його долонь падали на скелі, пробуджуючи вулкани, що стали серцем світу.

Побачивши це, Акеліан, богиня води, не змогла залишитися осторонь. Вражена красою творіння, вона пролила сльозу, і вона розлилася ріками, морями та океанами. Її води охолодили землю, наповнили її життям, а потоки вітру, що піднялися над хвилями, покликали третього бога.

Асул, бог вітру, зачарований іграми вогню та води, вирішив подарувати світові свою частку. Він зірвав із неба жменьку вогняних іскор і кинув їх у найвищі гори. І там, у глибинах Елізійських хребтів, народилися перші драконячі яйця.

Минали століття. Коли оболонка перших яєць тріснула, на світ з’явилися дракони — діти вогню, води та вітру. Вони були досконалі: сильні, могутні, здатні літати між хмарами й ходити землею. Від Фардера вони отримали полум’я в своїх грудях, від Акеліан — мудрість, а від Асула — свободу.