Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Міра 

— Ну чого ти витріщаєшся? — одна з дівчат склала руки на грудях, злегка схиливши голову.

— Наче близнючок не зустрічала, — закінчила за неї друга, точнісінько з таким самим виразом обличчя.

— Зустрічала, — пробурмотіла я, намагаючись не дивитися на них надто явно. — Але ваші очі… Як таке може бути?

— Ти що, забула, де знаходишся? — хмикнула темноока. — Моя магія — перевтілення, — пояснила вона.

— А моя — зцілення, — доповнила зеленоока.

— До речі, я Аза, — темноока всміхнулася майже грайливо.

— А я Астра, — кивнула їй у такт сестра.

— Міра, — видавила я.

— І, звісно, ти…

— Емпатка, — одночасно промовили вони, не приховуючи задоволення від власної синхронності.

— Так, — кивнула я, сподіваючись, що вони не продовжать це далі.

— Тебе поселили з нами не просто так, — сказала Астра, уважно вдивляючись мені в обличчя.

— Місяць тому наше коло розірвалося.

— Наша емпатка, Фей, випала з вікна, — тихо додала Аза.

— На жаль, її не вдалося врятувати.

— Ми не знали, що з нами буде… Без кола ми б поступово зійшли з розуму.

— До речі, ти  зповна розуму? Тобі ж не тринадцять?

— Ні, мені вісімнадцять, — сказала я, відчуваючи, як горло стискається. — І мій дар ще запечатано.

— Як?! — вигукнула Аза.

— Тебе не знайшли раніше?

Я тільки знизала плечима.

— Але тепер ти з нами, хвала богам! — радісно зітхнула Аза. — Нам дуже пощастило, що ти тут.

Я глянула на коробки, які, здавалося, заполонили всю кімнату. Їх явно було більше, ніж поміщалося у кареті. Мабуть, мені передали все найнеобхідніше для школи.

— А чому ти дивишся…

— На речі? — знову завершила за неї сестра.

— Їх потрібно розбирати.

— Навіщо? — синхронно здивувалися дівчата.

— Ну, не будуть же вони тут стояти, — махнула я рукою.

— Вночі «Дух дому» все прибере.

— Хто?

— Ох, все забуваємо, що ти нічого не знаєш, — закотила очі Астра.

— «Дух дому» заміняє всю прислугу, — пояснила Аза. — Він прибирає, розкладає, готує… Дуже зручно.

— Якби не він, тут би працював цілий штат слуг, — продовжила Астра.

— А вони не вміють тримати язик за зубами.

— Все, чого нас тут вчать, не підлягає розголосу.

— Ніколи про таке не чула, — похитала я головою.

— І не дивно. Кажуть, що до Всплеску тут жило понад сотню домових ельфів. Але після… їх не стало.

— Жодного з них ніхто більше не бачив, але будинок досі живе своїм життям.

Я задумалась. Наш замок побудували вже після Всплеску, і слуги там були цілком звичайні. Але якщо ця школа така стара…

Ще трохи поговоривши, ми почали вкладатися спати. Виявилося, що ця кімната — щось на кшталт вітальні, з диваном, робочими столами та книжковими полицями. Від неї вели двері у три спальні, а ще одна — у спільну ванну кімнату. Вільна спальня, звісно, була лише одна. На цей рік вона моя.

Меблі тут були прості, але добротні: шафа на всю стіну, стіл із кріслом біля вікна. Я підійшла до нього і глянула вниз — добре, що лише третій поверх. Після мого останнього польоту з вікна перспектива жити вище не здавалася привабливою. Мабуть та дівчина випала не звідси.

Я вирішила хоча б умитися перед сном. Ванна кімната приємно здивувала: велика, з мармуровою раковиною, а головне — біла ванна.

Коли я повернулася, мені ледь щелепа не відпала.

Коробки зникли.

Їх було десятки! Три людини витратили цілий день, щоб їх скласти! Як вони могли зникнути за якийсь час, поки я мила руки?!

Я швидко кинулася до шафи, відчуваючи підступ. Відчинила дверцята — і завмерла.

Сукні. Сорок суконь, якщо не більше.

Я відкривала шухляди одну за одною. Капелюшки. Рукавички. Стрічки. Прикраси.

— О, Марі… — прошепотіла я, сміючись. — Треба буде надіслати подяку.

Я витягла першу-ліпшу сукню, розгорнула її і закрутилася перед дзеркалом, сміючись від захвату.

— Що тут відбувається?! — у кімнату влетіли близнючки, ніби очікуючи побачити на місці якесь чудовисько.

— Ой, нічого! — я спробувала зобразити невинність. — Просто… мої речі всі розкладені! І я навіть не знала, що в мене таке є.

Близнючки перезирнулися.

— Ти що, не знаєш…

— Що в тебе є?

— Ну, ми з батьком тільки-но повернулися з-за Південного моря, — швидко пояснила я. — Всі мої речі вже стали малі. А по приїзду мене одразу забрали сюди, тож усе купували слуги…

— Це ж офігенно! — вигукнула Аза.

— Отримати все нове! — підхопила Астра.

Ми ще довго обговорювали речі й врешті заснули далеко за північ.

Ранок видався дивним. Я прокинулася надто рано для себе, швидко освіжилася, перевдяглася й вирішила знайти леді Фрею. Близнючки погодилися провести мене — одна я точно заблукала б.

Леді Фрея чекала нас. Чорна елегантна сукня, бездоганна зачіска — вона виглядала так, ніби навіть спати лягала ідеальною.

— Дівчата, добре, що ви тут. Заходьте всі троє.

Її кабінет виглядав звичайним: масивний стіл, висока книжкова шафа. Але леді Фрея була з тих людей, яким не потрібен антураж, щоб змусити тебе тремтіти.

— Ви складете коло, — сказала вона без прелюдій. — Ваш дар повинен бути в рівновазі. Сама Ава привела вам Міру. Тобі складуть індивідуальний план, щоб ви могли вчитися разом, на четвертому курсі.

Мене наче струмом вдарило.

Я маю… навчитися всього менш ніж за два роки?!