Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

Аларіон, відчуваючи себе покараним школярем, терпляче чекав під дверима, слухаючи кожен звук зсередини. Нарешті двері прочинилися, і цілителька без зайвих слів дозволила увійти.

Дівчинка лежала насуплена, ворушилася на ліжку, щось бурмотячи: 

– Та-та... туту...

Коли її погляд зупинився на чоловіку – втомленому, в темному одязі, і вона на мить застигла, ледь злякана, але її обличчя швидко змінилося. Сльози знову набігли на очі, і вона простягнула до нього рученята, рвучко намагаючись сісти.

– Тихо, малечо, – м’яко мовив Аларіон, опускаючись на коліна біля ліжка, щоб бути на одному рівні з дівчинкою. – Лежи, не бійся. Пані допоможе тобі, це цілителька, – він обернувся до дівчини і знову до Лоли. – Вона добра. Не бійся.

Лола заспокоїлася, хоча її малі плечики ще здригалися від стриманих схлипів. Вона зосередила погляд на цілительці, уважно вивчаючи її обличчя, хоч у великих блакитних очах ще блищали сльози.

Цілителька стояла поряд, наблизилася до Лоли, її рухи стали м'якшими, і в очах з’явилася щира турбота.

– Ти молодець, що лежиш спокійно, – мовила лагідно до Лоли, усміхнувшись. – Я зроблю так, щоб тобі стало краще. Але ти мусиш відпочити, маленька.

Лола кліпнула очима, мовчки дивлячись на неї, а потім потягнулася ручками до дівчини, намагаючись обійняти її. Аларіон злякався, що Лола так захищається від нього.

– З нею ж усе буде гаразд? – здавлено запитав чоловік, поглянувши на цілительку з тінню тривоги в очах.

Та кивнула, перекладаючи руку Лоли у свої теплі долоні і запевняючи:

– Я подбаю, не хвилюйтеся. Але їй треба відпочити. І щоби Ви з нею могли спокійно лишитися тут, мені потрібні хоча би Ваші документи…

– У мене нічого немає, – відповів дівчині, але всміхався до дитини, граючи з нею – легенько лоскочучи. – І не з’явиться. 

– Я зрозуміла, – холодно кивала. 

– Як… Як Вас звуть? – підвівся на ноги, значно вищий за дівчину, порівняно кремезний та явно лякаючий, але та навіть не моргнула. 

– Віолетта.

– Оллі? Летта?

– Ні, Віолетта. Не викривляйте. 

Він гмикнув:

– Дитина не вимовить, скажіть коротше. 

– Тоді – Віола.

– Дякую, Віоло, за допомогу.

– Ну Ви-то годні вимовити моє ім’я… 

– Але мені подобається і так, – потис плечима, всміхнувшись.

Аларіон намагався тримати обличчя спокійним, хоча внутрішня напруга не покидала його. 

За мить спостерігав, як Віола, зосередившись на дівчинці, м'яко їй щось пояснювала.

– Я забезпечу її всім необхідним. У нас є медсестра, яка стежитиме за нею, поки я працюю, – проінформувала чоловіка і повернулася до Лоли, знову усміхнувшись. – А ти, маленька, мусиш бути дуже сміливою. Я скоро повернуся, щоб перевірити, як ти почуваєшся.

Дівчинка кивнула, витираючи долоньками сльози.

– Пане Лоріане, – мовила далі Віола, – я покажу Вам, де кухня та вбиральня. Вам може знадобитися щось для себе також.

Вона вийшла з палати, і Аларіон рушив за нею, відчуваючи, як його тривога поступово зменшується. Вони проходили темними коридорами, і Віола вказувала на різні двері.

– Тут кухня, – сказала, зупинившись біля одних з дверей. – Якщо Вам щось знадобиться, можете запитати когось із медсестер. Вони допоможуть, я скажу їм про Вас.

Аларіон кивнув, уважно слухаючи.

– А це вбиральня. Теж можете використовувати, коли знадобиться, – додала вона, показуючи ще на одні двері.

– Дякую, Віоло, – сказав Аларіон, глибоко вдихаючи.

Вона кивнула й пішла до медсестри, яка проходила коридором. Аларіон залишився стояти, спостерігаючи за ними, намагаючись усвідомити, що відбувається.

Через кілька хвилин Віола повернулася, її обличчя залишалося серйозним.

– Мені потрібно йти, – мовила, – я попросила медсестру, щоб вона перевірила Лолу за деякий час. Чай для вас залишили, Вам краще також відпочити – сусіднє ліжко біля Лоли буде Вашим. В шафі дитячі речі та іграшки, медсестра покаже Вам і допоможе доглянути за дитям. До зустрічі післязавтра.

Аларіон кивнув у знак згоди, але дівчина швидко обернулася та покрокувала геть.

– Дякую, – тихо промовив, сподіваючись, що вона почула.

Віола лише цокала підборами, не зупиняючись. Аларіон відчув щось неприязне. Хоча і так було все ясно: вона ризикувала, прикриваючи його та допомагаючи. Їй радіти було нічому.