Книги Українською Мовою » 💛 Наукова фантастика » Боги останньої гори, Катя Орлова 📚 - Українською

Читати книгу - "Боги останньої гори, Катя Орлова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Боги останньої гори" автора Катя Орлова. Жанр книги: 💛 Наукова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14
Перейти на сторінку:

З часом у Мії з’явилося відчуття, що Амару все зрозумів. Особливо після того випадку, коли вона, перечепившись у нього вдома, вдарилася об кам’яний поріг і роздерла ногу — кров стікала по шкірі, справжня, тепла, людська. Жрець бачив це. Бачив, як вона ледь стримує стогін, як зціпила зуби, вчепившись у гомілку. Але не сказав ані слова. Лише присів поряд, мовчки відірвав від своєї накидки чисту смужку тканини й обережно подав її їй. Вона відчула, як напружилися його пальці, коли він торкнувся. Не страх — розуміння. І вибір — не сказати нічого. Можливо, він зрозумів, що вони — не боги. Але волів зберегти ілюзію. І Мія була йому за це вдячна.

А Джасті… він просто був поруч. Лагодив зношені деталі, налагоджував інструменти, стежив за станом фільтрів і насосної системи, допомагав Мії варити відвари. Інколи довго сидів на терасі, дивлячись у далечінь — не в очікуванні, а ніби звіряючи внутрішній компас. Він розумів, як далеко вони зайшли, як глибоко втрутилися в розвиток цієї цивілізації — і знав: дороги назад для них уже немає.

***

Того теплого вечора панувала неймовірна краса й затишок. Джасті та Мія сиділи на кам’яній лаві, устеленій циновками, і мовчки їли плоди лукуми, які мисливці принесли їм у дар із далеких долин. Соковиті, м’які, з солодкуватим присмаком — вони чудово смакували, і Мія їла їх з очевидним задоволенням. Притулившись до плеча чоловіка, вона розглядала поселення, що виросло у підніжжі гори.

— Часом здається, ніби ми прожили тут усе життя… Якби не наші розмови, я, певно, вже й забула б рідну мову, — прошепотіла Мія, відкушуючи черговий шматочок плоду.

— А Віро, здається, вже й справді забуває наш, — хмикнув Джасті. — Уявляєш: геніальний інженер перетворився на справжнього тубільця. Кажуть, у нього вже й дружина з місцевих?

— Так, знаю, — кивнула Мія. — Він недавно заходив, хвалився. Пробач, забула тобі сказати. І ти правий: він уже майже не має акценту. Якби не колір шкіри та зріст, був би як усі тутешні. Але розуму не втратив ні на грам.

У ту мить Джасті помітив у підніжжі кам’яних сходів знайомий посох і барвистий одяг жерця. Амару піднімався до них.

— Дивись, Амару йде, — сказав він, і Мія швидко доїла лукуму, намагаючись зібратися — як годиться богині.

Старий піднімався важко, але вперто. Його посох глухо стукав об камінь на кожному кроці.

— Допоможи йому, — тихо підштовхнула Мія, і Джасті пішов назустріч. Він підхопив Амару під лікоть і допоміг дістатися лави, посадивши старого поруч.

Той перевів подих і усміхнувся — беззубо, але щиро.

— Як там Кілья? — спитала Мія. — Мазь допомогла?

— Так, Велика Мі-я. Я стежу, щоб вона натирала коліна твоєю божественною маззю. Тепер їй краще — навіть у городі копається, мов юнка! От тільки не слухається зовсім. То їй бур’яни в очі муляють, то пил у хаті…

Мія усміхнулася, слухаючи нарікання старого.

— Жінки… Ти ж знаєш, які вони, — лукаво мовила вона.

— О, моя дружина — особлива, іншої такої немає. Якби ви бачили її сорок років тому… Та й зараз ми з нею — два старі листки, що тремтять на вітрі…

— Ти незадоволений своїм життям, шановний Амару? — спитав Джасті.

— Навпаки. Я вдячний. Я бачив два найбільші дива у своєму житті, прожив довге життя без тяжких хвороб. Боги були милостиві до мене, я не смію скаржитися.

— Ти сказав — два дива, — втрутилася Мія.

— Перше — моя Кілья. Друге — те, що я, старий жрець, можу сидіти й розмовляти з богами, як з рівними.

Мія усміхнулася — бо навіть у присутності «богів» Амару ставив свою дружину на перше місце.

— Ти мудрий, Амару Юпанкі, — мовила вона. — Нам за честь спілкуватися з тобою на рівних.

Старий раптом завагався:

— Чи дозволите ви мені спитати… одну річ? Не гнівайтеся, коли старого відвідують нечестиві думки…

Мія й Джасті переглянулися. Джасті ледь кивнув — дозволяючи.

— Коли Великий Віра-Коча будував те дивне «дерево» на схилі… Він кликав до зірок, правда? Але ті, кого він кликав, не відповіли…

Він зупинився, глянувши на них із тривогою.

— Чому ти так вважаєш, шанований Амару? — спитав Джасті з підозрою.

— Бо Віра-Коча сам казав: вам потрібен небесний човен, щоб повернутись додому. Але ваш човен зламаний. Тож він збудував «дерево», аби поговорити з іншими богами. Але ті — мовчали.

Старий говорив щиро. Його очі шукали відповідь. І вона прийшла.

Мія заговорила першою.

— Ти маєш рацію, Амару. Ми й справді хочемо додому. Ми сумуємо за своїм світом… І я бачу, як ти давно сумніваєшся: боги ми чи ні? Тоді, коли я поранилася у твоїй хаті, ти все зрозумів. Але промовчав. Дякую тобі за це.

Старий мовчав, бо тепер навіть думки його «богиня» вгадувала.

— У світах зірок живе багато народів. І деякі з них нам здаються духами, інші — чудовиськами. Ми — не боги. Ми просто інші. Наш корабель знищили вороги. Ми втекли. Але втратили дорогу назад…

Мія говорила щиро, майже урочисто. І Амару вірив.

1 ... 13 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Боги останньої гори, Катя Орлова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Боги останньої гори, Катя Орлова» жанру - 💛 Наукова фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Боги останньої гори, Катя Орлова"