Читати книгу - "Царська рокіровка, Мелхіор Медар"

пропозицією і почали масово залишати зал. Ван Хоутен пішов разом з усіма й став у кутку кімнати до паління на першому поверсі, поруч із більярдною. Запалив цигарку. Він задумливо спостерігав за тими, хто ввійшов. Помітив, що всі росіяни зникли. Він заглянув до вестибюлю: побачив лише шубу останнього з них, який саме виходив із готелю. Чиновник кинув щойно запалену цигарку в попільничку і швидко вибіг на вулицю. Як раз від'їжджала карета, що вінчала послідовність. На Краківському Передмісті було видно цілий їх рядок, що направлявся в одному напрямку. Мороз прокрався через жилет пана радника, скоріш за все, на ніч він посилився. Москвич звернувся до швейцара:

– Куди це вони поїхали?

Одночасно Естар витяг з кишеньки жилету асигнацію в три карбованці і м'яв її у пальцях. Бородатий, масивний тип в уніформі готельного швейцара посміхнувся і, дивлячись на гроші, блискавично відповів:

– До Театру Variété. На вулиці Новогродзькій. Повечеряти та зайняти найкращі місця.

Він спритно схопив банкноту й запхав її за пазуху кожуха. Пан радник повернувся до готелю. Гості в курительній допалювали сигарети, сигари, сигарильї, ставили випиті й недопиті келихи на підноси, і слуги тут же прибирали їх. Уся група повільно, рівномірно піднімалася на другий поверх. Жак стояв перед дверима елегантного апартаменту – і зупинив їх жестом. Раптом, як у престидижитатора, в його руці з'явився годинник.

– Хвилинку, панове. Mademoiselle повинна підготуватися.

Минула хвилина, і персони в тілі, а в групі були тільки такі – Ван Хоутен був винятком – почали один за одним заходити до номеру через прочинені крила дверей. В прихожій було темно, а запах ладану був настільки сильний, що аж голова пішла обертом. Двері у вітальню також були прочинені, гості один за одним зникали в них, а слуга, що стояв біля дверей, керував чергою. Пан радник одним із перших увійшов до зали, але тут зупинився і пропустив інших – спостерігаючи за обличчями тих, хто заходив, бо не встиг це зробити раніше в курительній. Коли більшість гостей зникли у схожій на печеру вітальні, він пішов за ними до зали. Тут повітря було насичене бальзамічним димом, серед інших запахів він відчув натяк на специфічний, неповторний запах горілого опіуму. У напівтемряві запрошені чоловіки стояли вздовж стін вітальні, а сам центр кімнати залишався в повній темряві.

Коли за останнім фраком вхід до кімнати зачинився, запанували нервова тиша й настрій очікування. Минула хвилина, дві… і нічого не відбувалося. Гості почали переминатися з ноги на ногу, відкашлюватися, навіть почувся якийсь сміх – який тут же приглушили кулаком. А потім… раптом масляна лампа спалахнула, відкинувши тьмяне, хитливе зелене коло світла по центру кімнати. За відчиненими дверима темної вітальні пролунала дивна музика, спочатку тихо, а потім усе голосніше. Чужі для європейського слуху звуки та ритм посилювали наркотичну атмосферу, створювану ароматними випарами. Пройшла ще секунда, і... кімнатою прокотилася хвиля дружних гучних зітхань: із вітальні повільно вийшов індуїстський ідол, високо піднімаючи коліна! Атласні, блискучі штани з розрізами з боків, що відкривають голі ніжки, шовкова курточка, яка щільно облягає груди, але відкриває весь живіт, глибокий виріз тієї ж курточки і дивний убір на голові – щось на зразок діадеми, прикрашений дорогоцінними камінчиками. Цей одяг покривав тіло живої статуї східного божества, яке повільно входило до зали. Його руки вимальовували в повітрі дивні фігури, схожі на магічні паси, а нігті на пальцях, мабуть, штучно подовжені й пофарбовані в диявольський нефритовий колір, звивалися, мов тонкі змії. Весь силует був оточений хмарою поясів, тюлю і вуалей – це було важко розрізнити в напівтемряві.

Невисока, струнка, точена фігурка вже досягла кола смарагдового світла, потім з’явився новий промінь – фіолетова пляма ковзнула по тілу танцюристки, і музика прискорила темп. Екзотичні звуки, тривожні ритми та химерні рухи танцівниці зачаровували публіку, а коли через кілька хвилин вона почала розсувати шари заслон, що огортали її привабливе тіло, дихання чоловіків стало пришвидшуватися та робитися глибшим. Шари газу знімалися один за одним, утворюючи невелику купу, а мелодія та рухи танцівниці ставали дедалі розпуснішими. Нарешті, через якихось двадцять хвилин, остання драпіровка впала з її тіла, і красива, мов якась статуя, жінка нерухомо встала перед публікою. Притишені вигуки захоплення глядачів одразу стихли. Світло згасло, але через мить раптом загорілося – слуги ввімкнули електричне освітлення. Тепер глядачі зрозуміли свою помилку – на мадемуазель були не лише прикраси… і вона не була голою.

На ній було трико тілесного кольору.

Голосний стогін невдоволення пронісся по вітальні, як порив вітру, і жінка одним елегантним рухом закуталася в шаль і стрімко побігла до вітальні. Розчаровані глядачі з гарячковими обличчями дивилися один на одного з фарисейськими кривими посмішками – кожен бачив в іншому суперника! Жак стояв у кутку вітальні, дивлячись на безлюдний центр кімнати з виразом удаваної байдужості. Навколо нього відразу з’явився натовп спітнілих пухких фігур, і він заспокійливими жестами вишикував їх у ряд, а потім перекинувся з кожним двома-трьома словами… За п’ятнадцять хвилин кімната спорожніла – після розмови з Жаком гості поспішно розходилися. Залишився тільки Ван Хоутен.

– А як вам виступ, шановний пане? – запитав Лев’є.

– Інтррригуючий…, — відповів пан радник, з жартівливим грасуванням.

– О, це лише вступ до можливого… – двозначно, точніше, цілком однозначно відповів француз.

Чиновник з прихованим сарказмом запитав:

– А зі скількох дій складається вся вистава?

– Просто з усіх. І пост-епілогу. Це залежить тільки від глядача, – відверто сказав ведучий салону.

– Так, це був цікавий вечір, — почув він у відповідь. – Дозвольте мені вже попрощатися.

– Але ж, звісно, ​​якщо ж пан передумає… На келих шампанського пан може зайти до нас в будь-який момент, – спритно закінчив Жан.

Ван Хоутен кивнув на прощання й пішов. Перш ніж піти до свого номера, він спустився вниз, зупинився біля бару, замовив "пер'є" і задумливо сів за порожній столик, звідки міг дивитися на парадний вхід до готелю. Не встиг він допити склянку, як побачив француза, що поспішав з будівлі. Тієї ж миті пан радник із подивом почув, що настінний годинник відбиває третю чверть. Наближалася північ – він навіть не помітив, як швидко пролетів час. Підвівся зі стільця і ​​пішов до свого номеру, щоб освіжитися та переодягнутися.

РОЗДІЛ 3

…наче впав у летаргію

Якщо нагорода за мовчання золото, саме маразм заслуговує діамантів

(Транквілій Максимус)

Подорож каретою з заслоненими шкіряними фартухами тривала