Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

У маленькій хатині, що стояла на околиці села, було тихо. Надворі вже стемніло, але у вікнах ще горіло світло. Лоліта сиділа на старому ліжку у своїй кімнаті, все ще в тому самому червоному платті. Туфлі давно валялися на підлозі, волосся розпатлане, очі — заплакані.

Вона не знімала макіяж — сльози давно зіпсували його, залишивши темні сліди на щоках.

Марія сіла поруч і обійняла її за плечі.

— Лоліто, не плач, будь ласка… Ти ж така гарна… Він не вартий тебе…

— Я, як дурна, повірила… що зможу хоч комусь стати потрібною, — прошепотіла Лоліта, ковтаючи сльози. — А йому… йому було байдуже з першого дня. Я для нього — просто ще одна іграшка. А сьогодні він ще й принизив мене перед усіма…

— Але гості бачили, що він був не правий. Всі мовчали, навіть тато… — Марія стишила голос. — Я так хотіла вдарити його… хоча б словом…

Лоліта відвернулася до стіни.

— Я не хочу заміж… Я не хочу такого життя… Я мріяла про щось інше, Маріє… Про справжнє кохання. Про вибір. Про свободу…

— То чому мовчиш? Скажи це татові. Скажи мамі!

— А сенс?.. Вони вже все вирішили.  Обрали за мене. І тепер навіть не питають, як я себе почуваю.

До кімнати заглянула мати.

— Доню… — її голос був м’який, але в ньому ховалась тривога. — Ми переживали… Все добре?

— Добре? — голос Лоліти затремтів. — Мамо, я була принижена на очах у всіх! Мені соромно, мені боляче… А ти питаєш, чи все добре?

— Ми не хотіли тобі зла… — почала жінка, але Лоліта вже підвелася.

-Мені треба побути наодинці.

Вона вийшла з кімнати. Марія лише глянула на матір — мовчки. У погляді дівчинки було більше дорослості, ніж у словах дорослих.

У хаті знову запала тиша.