Читати книгу - "Чотири подвиги, Сергій Оріанець"

Це усвідомлення стало поворотним моментом. Усередині мене зародилася нова сила, непохитна рішучість. Я почав спостерігати за стражниками, вивчаючи їхній розпорядок, звички, слабкі місця. Я помітив, що один із них, молодий і недосвідчений, часто засинав на посту під ранок.

Кілька днів терпляче чекав слушного моменту. Непомітно для стражників я зміцнював своє тіло мізерними вправами, збирав крихти їжі, щоб мати сили для втечі. Нарешті, ніч видалася безмісячною, і вітер завивав в ущелині, заглушаючи можливий шум.

Дочекавшись, коли вартовий задрімав, я безшумно піднявся й обережно наблизився до нього, намагаючись не розбудити. Закривши його рот рукою, швидким і точним рухом вихопив у стражника кинджал, який той носив на поясі, і завдав смертельного удару в серце.

З кинджалом у руці я відчув прилив упевненості. Безшумно відімкнув камеру і вислизнув у коридор. Озирнувшись на всі боки і переконавшись, що нікого немає поблизу, я рушив до виходу.

Мій план був простий, але зухвалий. Я знав, що в скелі є потайний хід, який колись використовувався для доставки провізії. Цей хід був завалений камінням, але я сподівався розчистити його достатньо, щоб вибратися назовні.

Добравшись до завалу, я взявся за роботу. З люттю відкидав каміння, не відчуваючи втоми. Час від часу прислухався, чи не наближаються стражники. Нарешті, в стіні утворилася досить велика щілина, щоб протиснутися.

Насилу протиснувшись крізь вузький прохід, я опинився на волі. Стоячи на краю скелі, вдихаючи свіже нічне повітря, я усвідомлював, що шлях буде довгим і небезпечним. Але я був вільний. Я довів собі, що сам творець своєї долі. У моєму серці горів вогонь надії і помсти, і я заприсягся повернути собі своє царство. Ця втеча стала не тільки втечею з полону, а й символічним початком нового життя, сповненого боротьби і тріумфу.

Поранений і знесилений, я пробрався в порт, де, мов тінь, ковзнув на борт торгового судна, що відходило.

У безкрайньому морі, коли земля зникла за обрієм, мене виявив один із матросів, коли я намагався знайти хоч трохи води, щоб втамувати спрагу.

Матрос негайно покликав капітана. Я стояв на палубі корабля, під палючим сонцем, мої очі були сповнені відчаю і втоми, а губи пересохли. Я був одягнений у лахміття, волосся було сплутаним, а обличчя змарнілим. Я був бранцем, який вирвався з лап своїх завойовників, але моя свобода була крихкою, залежною від милості капітана корабля.

Капітан, огрядний і суворий чоловік, смерив мене холодним поглядом і наказав висадити в найближчому порту.

Раптово з тіні з’явився боцман, старий морський вовк із пронизливими синіми очима і бородою, посрібленою морською сіллю. Він зупинився переді мною, його погляд був проникливим і оцінювальним.

Відчуваючи себе під пильним поглядом, я підняв голову. Наші очі зустрілися, і в них відбилося щось більше, ніж цікавість чи недовіра.

В очах боцмана я побачив розуміння, співчуття і надію. Я побачив людину, яка не судила за зовнішнім виглядом, а бачила мій потенціал, мою силу.

У моїх очах боцман побачив не просто бранця, а людину, яка пережила страждання і не зламалася. Він побачив людину, яка жадала свободи і готова була боротися за неї.

У цей момент між нами виник зв’язок, невидимий, але відчутний. Ми зрозуміли, що обидва борці, що шукаємо своє місце в цьому світі.

— Цей юнак під моїм захистом, капітане, — твердо промовив боцман. — Він буде юнгою, я вчитиму його морської справи.

Боцман кивнув, і я пішов за ним. Ми спустилися в трюм, де він показав своє ліжко, віддавши його мені.

Коли я ліг, заплющивши очі, я відчув, що моє життя змінилося, що я більше не один. У мене з’явився захисник, наставник, друг.

Боцман вийшов із трюму, залишивши мене в спокої. Він знав, що в мене довгий шлях попереду, але також знав, що я ніколи не здамся.

Так почалося моє нове життя. Боцман, якого звали Торвальд, став мені не тільки наставником, а й замінив батька. Він навчав мене керувати вітрилами, в’язати вузли, читати карту за зірками і боротися. З його слів я виявився здібним учнем, вбираючи знання, як губка. Я вчився в нього морської справи, а він навчався в мене грамоти, організаційних навичок та управління.

Тим часом на кораблі зріло невдоволення. Капітан, людина недалека й жадібна, своїми недолугими рішеннями ледь не погубив судно під час шторму. Зрештою, терпець команди увірвався. Під проводом Торвальда моряки підняли бунт. Капітана скинули, і боцман став біля керма.

Корабель, названий «Непокірний», став піратським. Торвальд, людина честі і справедливості, встановив суворий кодекс, зрозумілий кожному матросу: «Ніякого насильства над мирними жителями, ніякої жорстокості без потреби, здобич ділити порівну».

Чутки про справедливого капітана і його відважну команду швидко рознеслися морями. До «Непокірного» стали приєднуватися інші судна, приваблені славою і порядком. Торвальд і я заснували базу на затишному острові, прихованому в туманах, і незабаром створили справжній піратський флот, що налічує десятки кораблів.

Згодом, пройшовши сувору школу життя, я перетворився на відважного і мудрого воїна. І я не забув про своє походження і про помсту за батька. Тепер у мене була сила, щоб повернути собі трон. Піратський флот, створений Торвальдом і мною, став грізною силою, здатною кинути виклик навіть наймогутнішим морським державам. Наші вітрила, чорні як ніч, стали символом свободи і відплати, а наші імена — легендою, яку шепотіли в тавернах від одного кінця світу до іншого.

Коли Торвальд відійшов в інший світ, управління флотом перейшло до мене. Я вирішив повернути собі те, що було моїм за правом народження. Я вже не той наляканий хлопчик, захоплений у полон. Моє ім’я — «Привид морів», капітан «Нескореного», найшвидшого і найлютішого корабля в усіх семи морях. Моя команда — найкращі воїни, загартовані в сотнях абордажів, які не знають страху. Ми не просто грабуємо торгові судна, ми жадаємо більшого — свободи, власної землі, власного притулку. І я вирішив повернути його — колись багате прибережне царство, що загрузло в корупції й ослаблене жадібністю його нових правителів.