Читати книгу - "Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська"

Але духи Всесвіту застерегли Володаря Часу, щоб він пильнував годинника і ніколи його не заводив. Дракон спатиме тільки за умови, якщо годинник буде цілий. Розіб’єш годинника - дракон прокинеться. Заведеш годинника - здобудеш драконову силу і владу».

- Годиннику, чому ти раніше не розповів цю історію? Тепер зрозуміло, що королева хоче сили і влади дракона, - підсумувала Наталка. - Але я не розумію, чому Володар Часу не носив чарівного годинника увесь час із собою? .

Годинник засміявся:

- Бо він важкий. Значно приємніше й легше носити ключі від нього. Володар Часу мудро вчинив, сховавши чарівного годинника в реальному світі. Хто б його там шукав? А ключа Володар завжди носить на ланцюжку на шиї.

- Хто, хто... Королева Хаосу, - скептично сказала Мапа. - Вона добре знала, що там є дівчатка, готові вибовкати всі таємниці.

Мапа зиркнула на Наталку, але дівчинка навіть оком не повела. Вона тяжко задумалась, уперше в житті зрозумівши, якого лиха могла накоїти!

Глава десята, в якій з'являється Іржа

Наталка бігла так швидко, як лише могла.

- Стій, навіжена! - кричала Мапа, яка не встигла застрибнути дівчинці до кишені. - Ти ж без мене пропадеш!

Наталка на мить зупинилася, підхопила Мапу й сказала:

- Ми мусимо попередити Володаря Часу про те, яке лихо насувається на його країну, - й припустила щодуху.

Десь у глибині душі вона ще сподівалася, що Хвиля - не шпигунка королеви, яка виманила в неї чарівного годинника. Може, вона просто заблукала в полях і тепер шукає її, Наталку. Тому мимохідь дівчинка пильно роздивлялася навколо. Проте ніде не було видно жодної живої душі. Аж раптом:

- Рятуйте! Допоможіть!

Це був голос Хвилі. Наталка зупинилась так різко, що Мапа з Годинником вилетіли з її кишень.

- Мені почулося, що Хвиля кличе на допомогу, - сказала Наталка.

- І мені, - підтримав її Годинник.

Мапа лише скривила губи:

- Звідки їй тут узятися, вашій Хвилі. Вона вже давно плазує перед королевою й вихваляється, як спритно обвела нас довкола пальця.

Утрьох вони підійшли до краю яруги, звідки чулися крики. На дні сиділа... Хвиля!

- Ой, Наталочко! Де ти була? - накинулася Хвилина, щойно побачила Наталчине обличчя вгорі. - Покинула мене напризволяще! Я ще мушу за собою й цього важелезного годинника тягати.

Спочатку Наталка страшенно зраділа. Отже, Хвиля й справді заблукала! Але потім пригадала історію з Метеликом бажань...

- Не може бути! - вигукнула Хвилина, коли почула, що Метелик зовсім не здійснює бажань. - Вибач, Наталю, мене ввели в оману. А я так у це вірила і хотіла тобі допомогти!

Хвиля сказала це нібито щиро, тож Наталка, не довго думаючи, вхопила велику палицю й простягнула новій подрузі.

- Дякую, - сказала Хвилина. - Я вже думала, що змарную в цій ямі решту життя. Тримай свого годинника.

Після цього Хвиля обняла Наталку за шию. Дівчинка не чекала цього й відступила на крок до краю яруги. Піщаний край обвалився. Наталка відчула, що земля тікає з-під ніг. З переляку вона випустила чарівного годинника. Той упав на дно яруги.

- Ой! Він розбився! - закричала Наталка.

- Ні! - заспокоїла її Хвиля. - Там м’яко, як на перині. Лише брудно й вогко. Тримай руку, бо й ти впадеш!

Та було пізно. Край яруги обвалився. Наталка сторчака полетіла вниз. Хвиля не встигла висмикнути своєї руки з Наталчиної і полетіла слідом.

- Оце так подруга! - криво всміхнулася Хвиля. - І мене за собою потягла.

- Вибач!

- Дарма. Якось виберемося! Скажи лишень своїм приятелям, щоб чекали нас нагорі й шукали довгу мотузку або щось подібне.

Мапа з Годинником дивилися згори. У них і в думках не було кудись лізти!

- Ми на вас зачекаємо. Ми щось знайдемо і вас витягнемо!

Наталка, оговтавшись, кинулась шукати чарівного годинника. Але його мов корова язиком злизала.

Знову обнишпорили дно яруги, і знову марно. Годинник мов крізь землю провалився. Несподівано у схилі Наталка помітила велику чорну діру. Хвиля ретельно її обстежила і сказала:

- Тепер я розумію, куди подівся годинник. Це слуги Іржі. Бачиш той рудий слід на піску - це вони тягнули нашого годинника

- Хто така Іржа? І навіщо їй годинник? - не могла збагнути Наталка.

- Це їй на обід, а може, на вечерю, хіба я знаю! - розвела руками Хвиля. - У будь-якому разі мусимо поспішати: перед тим як подати годинника на стіл, його розберуть на деталі!

- О ні! - жахнулася дівчинка. Вона забула про свій страх і ступила під чорне склепіння підземного ходу.

Щойно денне світло поступилося печерному мороку, як їх миттю оточили невеличкі кулькоподібні істоти й войовниче вищирили зуби.

- Тікаймо! Це слуги Іржі! - прошепотіла Хвиля, але тікати було запізно. Істот було дуже багато і що хвилини ставало все більше.

- В’яжіть їх! - пролунало в печері. Миттю дівчат оплутали міцними мотузками, вклали на візок і потягнули кудись у глибину печери.

- Не бійся, - прошепотіла Хвиля, намагаючись підбадьорити Наталку. - Іржа у добрих стосунках із королевою. Отже, доки я звуся Улюбленою Хвилиною королеви - нам нічого не загрожує.

Заграли сурми, і в печеру врочисто занесли великий фотель. У фотелі солодко дрімало руде кудлате створіння неймовірних розмірів. Це була Іржа.

- Ваша Рудавосте, - улесливо мовив головний охоронець, - чи не зволите ви розплющити очі й глянути на наших, тобто на ваших, - звісно, коли буде на це ваша ласка, - гостей.

Іржа розплющила очі:

- Обід? Уже накрили стіл?

- Ваша Рудавосте! Це не обід, це гості...

- Гості? Я не потребую гостей на обід. Але якщо це якийсь пузатенький годинничок... - очиці Іржі зблиснули, та за мить вона знову задрімала. На дівчат вона й не глянула.

І тут озвалася Хвиля:

- Ваша Рудавосте! Її Величність королева Хаосу передала вам кілька дуже апетитних цвяхів!

Іржа стрепенулася:

- У моїй печері сторонні? Головний охоронцю, хто вони?!