Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

Елізабет

Через два тижні, коли я вже почала звикати до нового життя в цьому незвичному для мене часі, на порозі котеджу з’явилася вона.
Гувернантка.

Я саме сиділа за письмовим столом, намагаючись звикнути до чорнила, пера та шелесту паперу, коли почувся тихий стукіт у двері. Він повторився через кілька секунд, наполегливіший, ніж перший.

— Невже містер Штайн не чує... — пробурмотіла я, підіймаючи очі.

Стукіт повторився втретє — твердий, упевнений, ніби гість знає, що в домі хтось є.

Я не витримала і пішла відкривати.

На порозі стояла жінка середнього зросту. Її темне волосся злегка сивіло на скронях, обличчя мало чіткі, врівноважені риси. Вбрання — стримане, елегантне, без жодного натяку на надмірність. Вона виглядала, як людина, яка не терпить марнування часу.

— Я Аделіна Штак. Герцог найняв мене для навчання його підопічної.

— Рада знайомству, міс Штак, — відповіла я, намагаючись зберігати врівноваженість, хоча всередині вже розгорталася тривога. — Я Елізабет. Його світлість — мій опікун.

Аделіна злегка посміхнулася. Її погляд ковзнув по мені, оцінюючи кожну деталь.

— Леді не слід відкривати двері, — суворо мовила вона. — Для цього існує прислуга.

— Пані Штак…

— Міс Штак, — перебила вона мене.

— Що, перепрошую?

— Вживати слід "міс Штак". Звернення "пані" використовує прислуга або селяни.

Я глибоко вдихнула. Один раз. Другий. І лише потім відповіла:

— Міс Штак, якби я не відкрила ці двері, — я вказала пальцем на двері, — ви б стояли тут ще годину, поки хтось із прислуги випадково не проходив повз.

— Невже у вас так погано організована прислуга?

— Міс Штак, ви бажаєте залишитися на вулиці чи все ж увійдете? Надворі не літо, й тримати двері відчиненими — не надто практично.

Вона зморщила носа, але мовчки підхопила дві валізи та переступила поріг. Я зачинила двері й повернулася до неї.

— Залиште…

— Ми почнемо з основ, — перервала вона мене, змінюючи тон на навчальний. Вона підійшла ближче, і її погляд став ще пильнішим. — Ваша постава. Це перше, з чого ми маємо почати. Кожен ваш рух — це дзеркало внутрішньої гармонії. Тримайте спину рівно, плечі назад. І трохи більше відкритості в погляді.

— Міс Штак, сьогодні ми нічого не почнемо. У мене інші плани. Займеться вами Емма, а поки я її знайду — ви можете відпочити у вітальні.

Я пройшла повз неї, намагаючись приховати лукаву усмішку. Та її мовчання промовляло більше, ніж слова. Вочевидь, мої манери — ще той виклик для найкращої гувернантки Аурелії.

***

Емма знайшлася на задньому дворі, де вся прислуга разом із герцогом збирала яблука. Я зовсім забула, що сьогодні планувалася робота в саду — замість того занурилася в каліграфію й виведеня літер, ніби це могло врятувати мене від гувернантки.

— Еммо, прибула міс Штак. Гувернантка, — сказала я, коли підійшла ближче. — Йоганн, ви не могли мене попередити, що вона така…

— Яка, Елізабет? — запитав він згори, не зупиняючи роботи. Герцог стояв на дерев’яній драбині й зривав яблука з найвищих гілок.

— Занадто правильна. Вона весь час виправляє мене! — пробурмотіла я, закотивши очі. «І взагалі, навіть якщо я виглядаю, як юна леді, це ще не означає, що мною можна так командувати.»

— Вона тут, щоби навчити тебе етикету, — спокійно відповів герцог. — Незабаром ти захочеш познайомитися з іншими молодими леді, відвідувати бали, виїздити до міста. А якщо не хочеш здобути славу невихованої селючки, доведеться змиритися з тим, що хтось тебе спрямовує.

— Ви щойно прочитали мої думки, — я підняла долоню до чола, щоби краще розгледіти вираз його обличчя.

— У тебе все написано на обличчі, — з усмішкою відповів він. І це казав той, кого Емма вважає найпохмурішим чоловіком в Аурелії! — Ти завжди насуплюєш брови, коли щось не до вподоби. Особливо, коли хтось вказує на твої помилки. Ти це сприймаєш як контроль.

— Знаєте, ви дуже добре мене вивчили за такий короткий час, — пробурмотіла я, відвівши погляд. — Але не впевнена, що це так уже очевидно…

— Не супся, — мовив він м’якше. — Міс Штак підготує тебе до світу. І зробить це добре.

— Звідки така впевненість? Вона що, чарівниця? — зітхнула я. — Я вже два тижні тут і досі плутаю, чим яку страву їсти, а послідовність нижніх спідниць — це взагалі окремий вид катування!

Його обличчя раптом змінилося. У погляді з’явився відтінок смутку, усмішка зникла.

— Вона була гувернанткою моєї доньки, — тихо сказав він. — Ліді була непосидюча, запальна… Але міс Штак зуміла прищепити їй стриманість, гідність. І навіть… грацію.

Мене пробрала легка ніяковість.

— Ваша взяла, — видихнула я. — Не можу вам відмовити, коли ви згадуєте її. І, якщо хтось із нас не переживе цього навчання — це буде ваша вина.

Усмішка знову повернулася на його обличчя.

— О, Елізабет… Ще побачиш — ти будеш мені дякувати за міс Штак. Повір.

***

І все ж мені не вдалося уникнути повчань гувернантки. Вже за вечерею вона, ніби з лупою в очах, відзначала кожен мій промах — то ложка не в тій руці, то лікті занадто близько до столу, то неправильно нахилилася, щоби відпити з келиха. І кожен її коментар супроводжувався нотатками в записнику.

— Міс Штак, що ви там увесь час пишете? — не витримала я, коли вона вкотре нахилилася над сторінкою й щось швидко вивела пером.

— Ваші помилки, над якими потрібно працювати, — спокійно відповіла вона, навіть не підводячи погляду. Рука її рухалася з такою впевненістю, ніби вона фіксує не поведінку живої людини, а бойові маневри на шаховій дошці.

— І як багато ви вже встигли записати? — з легкою усмішкою спитала я, намагаючись її трохи вивести з рівноваги.

Мені дійсно кортіло хоч якось пробити цю броню ідеальної зібраності. Вона була занадто... правильна. Упевнена, стримана, витримана — аж до крижаної незворушності. А я ж — дитя XXI століття, де люди говорили відкрито, сміялися голосно, не соромилися почуттів.