Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

Сергія Петровича Дарій знав давно. Він був хорошим лікарем, і, що в даному випадку, ще краще - дуже любив гроші. Багатостраждальний конверт із пом'ятими купюрами він схопив і запхав у кишеню ще до того, як Дар устиг озвучити прохання. А почувши запит - поставити Герасимову на ноги якнайшвидше і не ставити запитань, - як і розраховувалося, питати нічого не став. Лише кинув лаконічне «без проблем, зроблю все якнайкраще», і підхопивши дівчину під пахву, повів на МРТ.

Дар міг би одразу ж звалити геть - дівчину лікарям передав із рук у руки, як і обіцяв, - але він вирішив залишитися, дочекатися висновку лікаря. Ну щоб остаточно заспокоїти совість і нарешті розслабитися.

Стресонув він у ці дні, звісно, добряче. Хотілося тепер відпочити, відірватися на повну, зняти, так би мовити, стрес, і Дарій взявся роздумувати над варіантами. Смикнути додому і зарубатися в Доту до самого ранку. Або рвонути до Женьки Зубка, у того завжди корабель під матрацом прихований - найкращий спосіб релаксації. Ну або Дінці зателефонувати на худий кінець. Вона як ніхто інший вміє «розігнати будь-які печалі».

Так, з Дінкою Дарію пощастило, цього не відняти. Два роки мутили, а вона все ще примудрялася дивувати. Дівчина з вогником. Тільки от, як з'ясувалося, у вогню теж бувають побічні ефекти.

Це через її невгамовний ентузіазм він Герасимову збив. Ну, точніше, через це в тому числі. Він погано пам'ятав ту ніч, але точно пам'ятав момент, коли Дінка, поки він рулив окружною дорогою, почала його цілувати, опускаючись усе нижче. Попросила не гальмувати і швидкість не зменшувати. Мовляв, так цікавіше: небезпека, адреналін, усе таке. Не був би Дар таким п'яним, звісно, зупинив би машину, не повівся б на цю дичину - усе-таки з інстинктом самозбереження в нього завжди все гаразд було. А тут... дах зірвало від гостроти того, що відбувається... І от результат. Але ж усе могло закінчитися набагато гірше...

Ні, до Дінки зараз не хотілося - терпіти її невгамовну балаканину і настирливість сьогодні було вище його сил. Єдине, що змусив себе зробити - це зателефонувати дівчині: вона йому за ці кілька годин штук сто смс-ок настрочила і закидала голосовими з тисячами запитань. У загальних рисах пояснив навіщо пішов до Герасимової і навіщо потім зголосився їй допомагати. Цього разу Дінка знову втратила дар мови і мовчала секунд двадцять - нехарактерно довго для неї - а потім, після того як переробила почуте, вибухнула гнівною тирадою. «Навіщо це тобі?», «та ти навіть зі мною так не возишся!», і «вона ж гопниця, як тобі не гидко?».

Дар обмежився скупим і твердим «так треба!» і відключився. Відчув себе незвично втомленим. Уся ця біганина і нервування конкретно його пошарпали, висмоктали всі сили.

Ні, до біса Дінку, до біса Женьку і навіть до біса Доту. Прийти додому і відрубитися - ось, що йому зараз хотілося найбільше. І бажано якомога швидше.  Ну де там той лікар із Герасимовою пропали?

Дар почекав ще трохи, потім встав. Походив коридорами, позаглядав у відчинені двері, посидів ще хвилин десять на лавці під кабінетом Сергія Петровича, спустився на перший поверх, випив кави. І врешті-решт не витримав: не стирчати ж тут до завтра? - уже розвернувся і на вихід попрямував, як його гукнув лікар.

- Дар, - покликав Сергій Петрович, - зайди-но сюди. - Він мотнув головою в бік однієї з палат і зайшов до неї сам. Дарій швидко покрокував за ним.

Увійшовши до палати, побачив розпатлану Герасимову, вона стояла, уперши руки в боки, і войовничо зиркала на лікаря. На ній була лише лікарняна сорочка на голе тіло, і Дар, побіжно оглянувши дівчину, здивовано підняв брови.

Яка ж вона таки дрібна - зазначив про себе. Худа, навіть тонка. Ноги худі й довгі як у коника. Фігура майже хлоп'яча - жодного натяку на груди й стегна. Тільки обличчя дівчаче, губи бантиком і очі карі на півобличчя. А її ж цілком можна було б вважати навіть симпатичною. Якби не цей ворожий погляд. Ну і ще волосся. Жах. Воно в неї якесь здичавіле: стирчало в різні боки неслухняними завитками, наче її струмом шандарахнуло.

- Поверніть мені мій одяг, мені потрібно піти! - Вимагала Герасимова, спопеляючи доктора поглядом, поки Дар тупцював на вході, здивовано роздивляючись дівчину.

- Ти не можеш піти, ти не в тому стані. - Мовкнув головою Сергій Петрович, косо глянувши на Дара - дивись, мовляв, чого чудить твоя подруга.

- Я у чудовому стані! У мене нічого не болить! - Змахнувши руками, заявила упертюха. Дар помітив, що її праву руку упакували в якийсь чорний еластичний фіксатор типу гіпсу, а рани на обличчі обробили чимось коричневим.

- Так, тому що тобі вкололи подвійну дозу знеболювального. - Терпляче повідав лікар. - Щойно його дія зійде нанівець, ти завиєш від болю.

- Нічого зі мною не станеться. - Виплюнула Герасимова уїдливо. - За стільки днів не завила...

- У тебе забій діафрагми, зламано ребро, розрив зв'язок, струс. Тобі потрібно лежати і...

- Нічого мені не потрібно! - Перебила лікаря Герасимова, гордо вип'ятивши груди, а Дар відчув, як спину обкотило брижами крижаних мурашок, коли мозок обробив слова лікаря. Охрініти, скільки ушкоджень! Та як вона на ногах узагалі трималася весь цей час?

- Я не можу відпустити тебе в такому стані. У мене протокол. - Стояв на своєму лікар, але Герасимовій його протоколи були до лампочки. Випрямивши спину і задерши підборіддя, вона розвернулася на п'ятах і пішла до виходу.

- Значить я так піду! - Видала бунтарка, і лікар, піднявши брову, перевів незадоволений погляд на Дарія з німим питанням - що накажеш із нею робити?

Напружено ковтнувши, Дар зробив крок праворуч і перегородив дверний отвір.

- Звали, Шаргородський. - Напоровшись поглядом на обличчя Дарія і різко загальмувавши перед ним, зажадала дівчина. Але той не зрушив із місця.

- Слухай... - Дар прочистив горло. - Тобі й справді, напевно... слід полежати... крапельниці там усякі, перев'язки... - протягнув невпевнено.